восковими очима дивлюся у дзеркало-мармур
кам'яною ходою крокую по килиму тіла
безсердечність мені надає особливого шарму
як ти смієш не бачити як же тобі пощастило?
мої губи пісчані осиплються ніжним прокляттям
я ховаю під гіпсову шкіру байдужість і срібло
ти ж хотів досконалість мою у руках потримати
як ти смієш казати що це вже тобі не потрібно?
ексклюзивно для тебе знімаю усі заборони
я, що зліплена з сорому, холоду, глини й нефриту
оживи і себе, недолугий мій Пігмаліоне
як ти смієш створивши мене власноруч, не любити?
