Із ніччю зустріч назначаю –
З тобою бачитись пора.
Нав’язливу проблемну зграю
Відкину. Ось вже тут і я.
Відкрито дивишся у вічі,
Та виклик кидаєш мені.
Твій дотик серце моє кличе
І холод ковза по спині.
Тут ми одні й світає стиха,
Думок не видно вдалеч і.
Дивитись в очі нам потіха
Й підібрані до мрій ключі...
Тримаємось за руки ніжно,
Розмова з щастям ще трива.
Та істини криштальні, чисті,
Спустились. Стежка в нас пряма.
Приходиш ти щоночі зрання,
Заводиш в світ, де хмар нема.
Нам не знайоме те вагання:
Із ним життя – страшна тюрма.
Але на обрії світання
Ми, відчуваючи вже це,
Розійдемось додому, й зрання
Прокинемось у себе. Все.
В житті ж реальному допоки
Не розумієш цього ти.
Але кохання дасть уроки,
Тому недовго нам ще йти.
Зустрівшись, сяємо обоє,
З пів слова розумієм все,
На небі разом наші зорі:
Одна з них другій щось несе.
Вода з’єднала наші долі
Ще у дитинстві, на зорі.
Усе іде, спиня поволі
Тернисті плеса на воді...
Подивишся у даль глибинну,
Коли блукатимеш в душі.
Вода вівтар зведе чарівний
Віддасть кохання у тиші.
