Я на шматки хотів би порубати
це серце неслухняне.
Тільки ти -
у сні блаженному своєї чистоти
холодна, як сніги Нангапарбату -
не ступиш на поріг моєї хати,
що не роби.
Натомість же шматки
напоєні до п'яного любов'ю
гранатовою за твоє здоров'я -
отримавши властиві голоски
не забаряться криком сповістити
про біль помножений...
Відтак ми з муки
переходимо до міту -
як п'ятницю викінчує шабат,
немов Аншар зміняє Тіамат,
неначе сажа, стиснена в карати -
мовчить і дихає...
Ба я покраю ножиком,
не зваживши на
неминучий біль.
Нехай воно,
неначе пес Цивіль,
у лісі храмів
виє й завиває
не знаючи дороги й каяття...
Нехай,
як дереву
болючо ламле віти,
зійде на мене хладний Ельсінор,
коли тобі плистиметься
у квітах,
і вітер плакатиме
між карпатських гор.
