Співати пісню твою обережно,
ніби тримаючи
тремтливими рученятами
серце Христа над безоднею.
Терпляче торкатися ока, що бреше,
виймати його
Рукою Господньою.
Підкрадатись до тебе
із синьою свічкою,
задмухуючи її щоразу із силою.
Приходити до тебе уже із звичкою,
відмикати двері не ключем,
а відмичкою.
і знати, що знову кожної осені
ти будеш пахнути
прощанням ластівок.
