Пір'їни по місту розкидані
від твого теплого ліжка.
Вони летять, як непотріб, в безмежність осені,
як шкарпетки. давно уже зношені.
У темряві млосній, ще враннішній,
твої забарвлені мрії
єдине, що має колір
й не тоне у чорній покорі.
В голки на вістрі
твій сон заснув.
і мріє про дощ замість снігу.
Пір'їни летять повз фіранки,
до темного ранку
до тиші світанку;
ти мрієш, щоб сон твій навік заснув.
