Тоді ще можна було щось казати,
Змінити ситуацію і всяке таке.
Типу: ти – найкраща, і я – найкраща.
А усі інші навколо – булшіт.
Ще можна було прислухатись до пафосних слів.
Справді пафосних, але сказаних щиро.
І знаєш, найобразливіше: якби ми послухалися їх,
То зараз не були б у такому булшіті.
За тебе вигрібають твої батьки,
За мене – мої. А ще наше сумління
Постраждало таки за оці місяці,
Що здавалися нам роками.
