Це схоже на блукання поміж товарняків у вечірньому депо,
сутінки закрадаються у вагони, спочивають на залізяках, і пил
ніжно осідає на коричневі повіки вечора.
ти знаєш, цей пил із шахт донбасу,
чи, може, з твого одягу,
чи, може, з мого волосся.
Це схоже на вечір перед католицьким різдвом,
вбиваєш у собі риму, вкотре дивлячись один дома.
у когось свято, а ти навіть не можеш напитися,
оскільки різдво – релігійне свято,
хоча ти навіть не протестант і не відвідуєш секту Ієгови,
але совість мучить, і я навіть кидаю палити. На день.
сьогодні надзвичайний вечір. я говорю, як Симоненко, той, котрий поет, звичайно.
чи, може, не як Симоненко, втім – без різниці.
ми всі колись писали , як Симоненко, навіть сам Симоненко.
лише автівки, самотньо сплячі, дещо нагадують товарняки,
серед яких ми блукаємо. шукаючи забуті речі в одному з поїздів на Одесу.
а вечір надзвичайно красивий, бо місто нарешті замовкло,
замітаючи пилом його старезні та мудрі очі.
і до ночі перед різдвом ще так далеко. і вже так холодно, щоб щось вирішувати на середу.
і надто пізно, щоб себе зігрівати, байдуже чим – алкоголем чи окропом.
