Зберігаючи тишу не кліпаю, не дихаю
Зависаю
Тебе за плече не кусаю боляче
Чаю не п’ю
Я чекаю
Що ти не вислизнеш знову між пальцями
Десь застрягнеш
А тиша між нами пропливає корабликом-привидом
Глянцева тиша з гладкого паперу
І придихом
Я відправляю її у дуже далеке плавання –
Мені набридло
Я хочу нарешті крикнути
І випасти з твоїх обіймів в липкий океан
:: :: :: півонії :: :: ::
З твоїх кишень виростають облізлі півонії
Вже не червоні сухі ніби спогад заслинені
Довгим репітом одного знайомого імені
Іноді все ж нецензурно, зате без іронії
Дивні півонії тихо колишуться в темряві
Запахом злегка торкаються ніздрів, приковують
Може на більше, ніж пам’ять вони заслуговують
Може і ми завтра виростем цвітом на дереві...
