*Супротив
/назву дав хороший чоловік Андрій Дворчин/
До Діви Марії звертаюсь Я ревно.
Хай кажуть мені: ці молитви – даремні,
Дурні забобони, старечі казки,
Старого повір‘я окремі куски,..
“На старості літ ти про це пошкодуєш,
Ти слухаєш? Ні?
То дай знак, як почуєш!
Годуєш думками порожнє життя,
Шукаєш спасіння,
Як ворон насіння,
Що мертво лежить на полях, серед меж,
Та не розумієш – його не збереш:
Не може зерно це пустити коріння
І не допоможе Тобі каяття...
В душі ти і сам там не бачиш життя.
Дурний “оптимізм” і надія на мрії
Тобі подають непотрібні надії,
Що зникнуть, як хата із карт від зітхання,
Від вітру слабкого лише колихання,
Ніхто не почує молитви твої,
І тільки у снах поцілуєш ЇЇ.
А віра у Матір, у щастя на небі
Примножить полки нещасливих…
На Тебе!
І сам я колись так любив і прохав,
Та кинула та, кого я так кохав,
І зміною вірі прийшла безнадія…
Це була остання спонтанна подія,
Що сталась зі мною…
Відтоді – контроль
Виконує в мене господарську роль.
Я всім у житті своїм завжди керую.
Коли хтось підводить – цього не дарую.
І віриш – так просто по світі іти.
До цього, напевно, сам_дійдеш і
Ти…
А поки – шукай своє щастя у снах,
Де поки-що можеш літати, мов птах”…
Так чутиму я з-за своєї спини..
Не гори долатимуть мої Слони.
Військам Ганібала було попростіше:
У них була зброя,
– Та в мене є вірші!
І вірите – будуть молитви почуті:
Не може безцінно життя проминути,
Й, шукаючи в морі життя на опору,
Не буду тинятись від двору до двору.
Твердого фундаменту своєї хати
Я більше не хочу по світі шукати.
І Вам я скажу, зберігаючи міру
У силі захоплення: виберу Віру.
