Пані осіння, дозвольте я ваші замерзлії пальці
Грітиму дотиком уст і самотнього серця...
Пане стосяйний, та ж серце моє розіб'ється
Крихтами скалок загострених, ранячи душу, як мавці...
Пані осіння, я ніжно гортатиму серце, мов книгу,
В пошуку чистих сторінок для себе, й напишу
В кожну сторінку я оду, поему - по віршу...
Пане стосяйний, у серці моєму задавнену кригу
Ви віднайдете. Мов льоду шматочки прозорі
Спогадів давніх... У ваших очах світять зорі !
Пане стосяйний, дозвольте я вашу самотню оселю
Грітиму жаром душі і самотнього серця...
Пані осіння, та ж серце моє розіб'ється
Крихтами скалок загострених, ранячи душу, як Лелю...
Пане стосяйний, душею я вистелю постіль самотню...
Голову ніжно вкладайте до мого ви серця...
Чуєте пане? Для вас воно тихо так б'ється...
О, пригортайтесь - пірнаймо в кохання шалену безодню...
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design