Вінсент кохає Урсулу, й до всього діло має
Він шкварить їй омари, убрані в шкарлупу
Зажовтих соняшників
Вінсент, минуло все, а вона не минає
Чекає до сніданку на тацю з кришталю
І що зготовиш їй
Вона така чудова, вона мабуть чаклунка
Вона твої картини у серце закладала
Коли ти десь у Арлі
І доки ви із Тео знайшли свою чарунку
Усе що було в таці помітно остигало
Так марно
Вінсент прийде під вечор, і всю холодну іжу
Впихне в мікроволновку, та сяде щось писати
Застиглим пензлем
Він таки дочекався, визнань, зимових знижок
Та Урсулу. Та генію. А що ще з зими брати?
Напевно…
