Я уже, здається, дострибалась.
І договорилася уже.
Бо душа, що в небо підіймалась,
відповзає у кущі вужем...
Бо душа, розкрита буйновітру,
у таку влетіла коловерть!
Ні землі, ні неба, ані світу -
лиш слова, загрозливі, як смерть.
Тільки гострі, виточені жала,
град колючок, шпичок, каменюк.
Непритомну
злива віливала.
Потім знову
додали вогню...
От погралися оті - небесні сили!
Чи небесні? Мабуть, навпаки!
Та душа живою залишилась.
Скине шкіру - й полетить таки!
