покірно лежу у великому лунному кратері
закритий в мереживо снів і кордони обмежень
мені заборонено все крім дзвінків оператору
який лиш на місяць не встиг ще прокласти мережу
старанно маскуюсь словами і лунним камінням
що двічі на рік ти жбурляєш в травмоване небо
із твого вікна, сподіваюсь, мене не помітно
до твого вікна заглядати не маю потреби
крокуй по поверхні луни своїм місяцеходом
ти можеш законно вважатися першопрохідцем
дарма що я був тут раніше, шукаючи воду
помітивши шлях чумаків всі зриваються звідси
покірно лежу у кімнаті із вимкненим світлом
а місяць крізь вікна вдає, що нічого не сталось
на стінах читаю зірками написані титри
я бачу на небі тебе. ти не замаскувалась
