Вірші — це невдалі спроби самогубства,
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником — це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.
Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовтілі
ґазети , розчісувати волосся. Розкривати євангеліє
на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так,
ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби
це я брехав апостолам, так, ніби це мене
розіп’яли.
Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-
Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій,
Так, ніби телевізор — це величезне вікно у простір.
Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих
Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що
Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром,
Тому мушу описувати, довгі вервечки слів
Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато
Пити, аби писати, просто багато пити, просто
Багато писати.
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві, бо
Дощ починається з хмари, смерть
Починається з осені, ти починаєшся з мене.
Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених
Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в
Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую
Тебе танцюючою в темряві: без
Музики, втомлену, але щасливу.
Ти любиш мене? — питає тебе Ісус,
відрізаючи вухо Ван Гогу.
Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам
Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,
Розважаюся примітивно, майже відмовившись
Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам’ятаючи як
Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги
Приділяю приготуванню їжї, збиранню опалого листя,
Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ
Починається з хмари, смерть починається з осені,
Ти починаєшся з мене.
***
Ти — мій терновий вінок,
Після закінчення снігопаду
все виглядає по-іншому:
Гроші, дерева, вікна, тим часом Голгофа височіє настільною
Лампою над твоїм конспектом, тіні
Подовжуються, після закінчення снігопаду простір
Втрачає об’ємність, насиченість, а годинник іде
Ніби в іншу сторону, до минулого листопаду, просто небо
Не в силах тримати весь тягар твоєї юності, просто
Дорожчають квіти, ціни на мобільний зв’язок теж
Нестабільні, дихання — мій землетрус.
Ти в снігопаді залишишся, я в листопаді, часто назва не
Співпадає з фактами, дійсністю, так само твоє життя не
Співпадає з моїм, зникнення мух із твоєї стелі вже
Несуттєве, вітер значно спонтанніший за пориви зв’язків
З колишніми, відшуковувати слова —
Це ніби згрібати опале листя, спалювати сумніви і
Застарілі світлини, саме тому час від часу продовжую
Свої щоденні ігри з дияволом, смс-переписку з
Тобою, власні вірші.
Ти дуже часто трапляєшся в мені у вигляді слова,
Теоретично я розумію тебе парою після дощу, бо
Щодня випаровуєшся з моїх судин, не даєш мені дихати,
Саме тому буду забагато курити, вмащувати в твоє тіло
різноманітні креми й настоянки, давай будемо довго
мовчати, не дивитися в очі, ми ж бо закинуті в різні галактики,
спогад про твоє волосся волочиться за мною кометою,
ти залітаєш на мою орбіту — я починаю вмирати.
Ти — це час, коли відчуваєш всі м’язи, нервові зриви,
Перенапруження серця, ти — це минулий час, який заливаю
Алкоголем, асоціації між тобою й майбутнім відсутні, бо
Хіба можливе майбутнє, якщо не було минулого, якщо
Не було снігопаду, якщо просто не було віршів.
Ти — моя інквізиція, спалюй мене і пали човен у морі,
Спалюй мої вірші, саме тому останнім часом постійно кидаю
Пити, граю в азартні ігри, саме тому багато читаю, саме
Тому ти трапляєшся рідко, саме тому стараюся вижити, саме тому.
Ти — це стіни моєї кімнати, навіть якби я не народився,
Елементи архітектури зберігали б свою форму, запах; до
Речі, про запах: чітко бачу шлейф твоїх парфумів на своєму
Ліжку, так само бачу твоє волосся на своєму одязі, я не
Погоджуюся з цим, чуєш?, не погоджуюся!, чуєш, бо стіни
Не мають права впливати на мій світогляд, там, де я жив,
Завжди було багато книжок, завжди були великі вікна, були
Картини, багато сміття, саме тому часом хочу кохатися
З тобою в порожній кімнаті, на холодній підлозі, на
Підвіконнику, на стосах книжок, хочу приносити тобі
Воду, свіжі газети, цигарки.
Хочу витрачати на тебе час, читати тебе, як книгу,
Вдихати твій запах, як пару після дощу,
обмінятися з тобою сухожиллями;
Мої шершаві долоні, мої прокурені нутрощі, мої
Запалені очі — наслідок вихору співпадінь, що оточують тебе,
Я тримаю тебе за руку, ні про що не думаю,
Хочу їхати в поїзді,
Ти- це тунель від мене і до моїх справ, ти
Просто машина часу, отож пали і з’їдай мій запах, я
відшукаю твої сліди на снігу, у собі, якби ти була справжньою,
я зміг би тебе знайти, я досі шукаю, а ти приходиш сама,
роздягаєшся і зранку зникаєш, ти — це сон чи моя покута
за всі гріхи, за всю печаль, за.
Мої локомотиви летять у невідому сторону, у перманентні
Пошуки колії, в пошуках шлагбауму, який зупинить
Мене на межі переходу в неіснування,
В тебе,
В повітря.
***
Будити тебе вранці,
Приносити каву, потім дві години писати
Вірші, цілуватися, потім чистити зуби, кохання –
це переходити річку вбрід, запалювати сірники, витісняти
темряву з очей, Ісус — це просто ходити по світу, тим
часом осінь, тим часом дощ, тим часом будити тебе,
вмиватися, цілувати вологі губи, тим
часом небо змінюється на інше, тим часом осінь,
просто сидіти і пити каву, заплющити очі, найбільше
мені подобається твоє волосся, конспектувати
твої розмови, конспектувати твоє волосся,
жити і не помічати надходження осені,
босими ногами ходити плоскогір’ями, вранці
розкласти вогнище, готувати каву, будити
тебе і будити, разом збирати дрова,
гриби, в цих місцях росте арніка, запізнілі
квіти, торкатися вологої кори дерев,
просто збирати сни,
заплутувати пальці у твоєму волоссі,
засинати і спати, відшуковувати гірські
потічки, набирати воду, кип’ятити каву, а
ти не любиш із цукром, просто будити тебе,
цілувати тебе і спати, просто кохати —
це ніби переходити річку вбрід,
цілувати і спати, прокидатися кожен наступний
день, збирати дрова, відшуковувати воду,
варити і пити каву, будити, будити,
цілувати і спати, будити, варити
каву для тебе.
***
Писати вірші: в потязі, барі, на вулиці на коліні,
Читати газети, інструкції, брати до рук альманахи,
Іншу гидь, квіти, корчити з себе красунь, лідерів,
Алкоголіків, артикулювати молитви, вірші, меню, пити
Водку, водку, водку, а потім пиво, а потім пиво, долати гори,
Схили, підйоми, відстані, любити передусім тебе, крім
Того щастя, випивку, гроші, робити зарядку, заряджати
Телефон, випивати сонце по 50 грам, по 100 грам
або з-горла, пити і пити, випивати і допивати, любити,
любити цей світ, цей плацкарт, цю осінь, о дай Господи
не скурвитися, о дай Боже випити, святий дух читає
вірші в камуфляжі, хоча насправді є анархістом, голуб
спускається з небес на сцену, сотні лижників онанують
на своїх трасах, писати вірші доноси, скарги, їздити світом,
автобусом, своєю уявою, наркотики поглинають лекції,
ерекції і біоструми, ходити голяса і читати вірші, написані на геніталіях,
жити вдоволь, впроголодь, бути: студентом, столяром,
губернатором, поезія — це завжди неповторність,
бити лохів, по барабану, відшуковувати черепи
у снігових заметах, лавинах, п’янках, пити і пити,
писати вірші, новели, тези виступів, забити на проблеми,
на поїздки, на поїзди, думати про жінок, жінок,
жінок, зрештою, пити, вимовляти імена, назви
вулиць, назви галактик, відповідати перед братвою,
заливати свідомість градусом алкоголю,
повінню галюциногенних грибів, спогадами,
відчувати запах рвоти, смак віршів Бодлера,
гомосексуалізм Верлена, алкоголізм
Шевченка, досліджувати опале листя,
Жіночі груди, хроніку самогубств,
Смажити лосося, палити волосся, спогади
Про коханих, постійно думати про секс і текст,
Приносити в жертву авторитет, інтоксикацію,
Авітаміноз, вдихати пару від кави, пахощі водоростей,
Запах твоєї піхви, твого поту, твого єства,
Шукати світло, дорогу, ліхтарик, вирізати
Спогади, дерева, тебе, переходити у
Вірш без розділових знаків, читати освідчення,
Слухати шепіт, бути на світлі, вмирати — це не просто, просто
Ходити, лягати в труну, зоставатися самим собою.
Чекати коханих, есемески, і-мейлів, потяги, друзів,
Знімати з тебе білизну, отож кохати тільки тебе і ще багатьох,
Обіцяти, брехати, розливати горілку, грати на скрипці, пити каву,
Ловити кайф, хоча жизнь дала трєщіну, наспівувати шансон,
Мати довге волосся, їсти і їсти, пити і пити, зрештою,
Кохати, жити і жити, спати і спати, кохати-кохати,
Любити-любити, спати з тобою, спати на
Самоті і завжди хотіти
Жити і виспатися.
***
Пересохле горло заспаної німфетки,
Брудні колготки і використаний презерватив
На підлозі, вимкнений телевізор і квіти
На підвіконнику, за яким несподівано
Починається ранок.
Ось так і проходить життя, кожен
Раз залишаючи зарубку на давно
Непотрібному члені часу, прямо з
Темряви під’їздів нас викидує
В повітря, на пластмасові стільці
Кав’ярень-блюварень, на універські
Парти, на вокзали з рокупленими
Проститутками.
Почуваю себе еквілібристом на
Натягненій линві мови, ковтаю
Шпаги слів, ця засрана тема часу і творчості
Знову залізає в мій вірш. Це брутал, думаю я.
Але тумбочка ховає мило і зубну щітку,
Все ховає розмазня цих придуркуватих
Художників. Книжки називаю курвами,
Які пішли по руках.
Себе називаю поетом, тебе називаю своєю,
Маю звичку всьому давати назви й кликухи,
взагалі маю багато звичок, хоча
голосно кажу,
що не маю нічого, крім Слова.
***
Іноді люблю записувати сни віршами,
Переважно неримованими, бо ж як можна заримувати
Електричний заряд твого голого тіла, яке лежить поруч, і
Цю несподівану зливу, ці запотілі вікна?
Нічними коліями рухаються потяги, наче
Електричний струм лініями мереж, наче бомжі в
Сторону пункту прийому склотари, наче заклопотані
Пішоходи на роботу, наче я до тебе.
Ну і хулі, якщо цю партію програно, немає
Втрачених і знайдених поколінь, є
Лікеро-горілчані заводи, є гори вбитих
Нікотином коней, є століття абортів і
Гомосексуальних батюшок московського
Патріархату, жоден месія не витягне нас із
Цього лайна, залишається переселитися на
Інші планети, ловити рибу в інших озерах, не
Харчуватися в цих фастфудах, не виригувати
Це тепло пиво, не згадувати покійних
Друзів, перший сексуальний досвід, дату
Нашого знайомства, забути улюблені вірші,
Забити на політику, на блядство під назвою
Ринкова економіка, перетинати нейтральні зони в
Пошуках цивілізації, наша
Країна ацтеків, наші буддисти, наш Коран,
Наше мальборо.
Але треба випити, бо Бог дивиться на мене і
Каже:
«Мене звати Бонд.
Джеймс Бонд».
***
Та була не вельми красивою,
Як і більшість моїх жінок, але
Безумовно розумною.
Ця не мала освіти і розмовляла
На діалекті, що мене відверто дратувало.
У тої погано пахло з рота.
У цієї наречений був на заробітках,
А вона хотіла жити вповні.
Шрам від апендициту на животі
Цієї мене особливо збуджував.
Ця взагалі була школяркою,
Я довго вагався, але не втримався.
Ця любила мої вірші і
Екзальтовано говорила про мистецтва.
О Боже, ця викладачкою університету,
Постійно трималася вкрай серйозно.
Цю я взагалі не хотів,
Але спортивний рефлекс, все-таки.
Ще декілька нічим особливим
Не відзначалися.
Ага, ледь не забув. Теперішня
Дивиться дурнуваті серіали.
***
Час від часу варто щось змінювати
У своєму житті. Наприклад, прокидатися
Зранку і виходити в прохолоду балкону,
Курити «Мальборо» й думати.
Думати про цей в’язкий туман, про перші ранкові
Маршрутки, про чергову тріщину в
Наших стосунках. Просто осіннього
Ранку видимість значно зменшується, йдеться про
Більші масштаби, отже, про можливість бачити в
Цьому тумані значно менше речей, ніж є насправді, хоча
Що є насправді, кажеш собі.
Просто думати зранку впадло, особливо
Якщо мої вірші останнім часом дуже «стабільні»:
Без надривів у голосі і непотрібних рим, в’язкі, як
Цей туман, затяжні, як цей дощ.
Зрештою, думати, поки палає цигарка, поки
Вариться кава, поки ти спиш, це ніби робити
Якісь заборонені речі, ніби
дотримуватися старовинних ритуалів,
ніби вчиняти незрозумілі обряди.
На цьому балконі після нічного сексу,
Після запаху поту, думати надзвичайно важко,
Саме в такі моменти можна переконатися
В матеріальності думки, яка цинковим прутнем
Заштовхнута в мою голову.
На цьому балконі з цигаркою в роті, зі скуйовдженим
Волоссям, із думкою про купівлю книги Маяковського чи
Булгакова, бачу місця на гілках дерев, де весною з’являться
Бруньки, а ти будеш ходити напрочуд легко
Вбрана, очікуючи на паморочливий запах
Прілих каштанів.
***
Ти, наче вірус, нахабно залізла в мій бортовий
комп’ютер, і я завис. Завис у повітрі, наче
гірлянда, або сніжинка, наче струмінь цигаркового
диму, наче мертвий янгол, наче Святий дух.
Я багато разів пробував позбутися тебе, викинути
у смітник, наче посуд одноразового використання, ти ж
чомусь поверталася, просто в інших формах. Зрештою, я
звик до тебе, як звикають до маленького песика, до
улюбленої газети, до саме цієї марки пива, саме
до цього ландшафту, саме до цього світла, саме до
цього запаху, саме до цієї депресії, саме до до цих
звихнень.
Ти ж говорила банальні речі про те, що моїх гріхів
Вистачить для приходу нового Ісуса, для
всесвітнього потопу, для великої економічної
депресії чи інфляції.
Попри все це, я люблю слухати як ти спиш, як грають
Сурми на замкових вежах, як шарудять обгортки таблеток,
Як біжать лісом незаконні іммігранти, як падає
Листя, як тече вода у підземних руслах, як гупають об
Землю тіла замерзлих голубів, як відкупорюються пляшки
Дешевого вина, як проростають бруньки, як проходять пологи
В покинутих жінок, як
Стукають заржавілі серця зупинених годинників,
Як схлипує дитина під час грози, як рипить сніг, як скрипить
Перо на папері.
Найголовніше в цьому житті — прокинутися біля тебе
В ліжку і слухати як
Ти спиш.
Нірвана
За старою традицією,
Про своїх колишніх жінок говорю, наче про мертвих :
Або добре, або ніяк.
Саме тому вкрай мало про них говорю,
Акцентуючи увагу на інших речах.
Наприклад, на досить стабільному розкладі
Авіарейсів довжиною в понад тисячу кеме,
Хоча не зовсім розумію як
Можна вимірювати повітря, невже насправді
Янголи тільки тим і займаються, що біжать на
Короткі дистанції, часом це біг з перешкодами,
Бо потрібно перестрибувати хмари, трупи птахів,
Розчавлених випадковими боїнгами,
Цілі зграї людських душ, котрі блукають у міжчассі.
У коротких перервах між цим марафонським бігом,
Янголи разом з метеликам збирають квітковий пил,
Вдихають його з такою насолодою, ніби це клей,
Ніби це нікотин дійсності, ніби дихати це і є сенс життя.
Тим часом справжнім сенсом нашого животіння
Є розмови, довга артикуляція звуків, азбука Морзе
Горла, янголи ж думають, що мова створена для читання Біблії
Вони кажуть:
грішники, блядь, ви забули про пекло,
Ваші вени проступають на шкірі, наче старі фрески у храмах,
Викиньте свої серця, викиньтеся з вікна, авіарейси до Бога
Відвезуть вас за місцем призначення, покиньте
Ваші розмови, ваші коліна для того, щоб на них стояти, чуєте,
Грішники Аве Марію у ваших барабанних перетинках, відчуваєте,
Як пульсує велике серце голуба у ваших скронях, грішники,
блядь, візьміться за розум, бо порох ви і в порох повернетесь,
амінь, грішники.
Бомжі у вологих підвалах падають на коліна і
Починають хреститися, далі читають Біблію вголос, гаряча
Вода тече каналізаційними трубами, на них приходить спасіння,
Сильним і світлим ударом легких наркотиків і алкоголю глушить свідомість.
І приходить нірвана, Господи.
Шансон
Сідаючи в це таксі,
Яке довезе тебе прямо додому
Разом з пачкою цигарок та авторучкою
В кишені, разом з бажанням якнайшвидше лягти
У холодне ліжко, разом з чомусь недопитою пляшкою,
Разом з твоєю галі мою депресією, ти подумки
Прощаєшся із життям,
Бо яке ж може бути життя в цьому
Випадковому Всесвіті, в цій геліоцентричній
Галактиці, в цій недобитій Центральній Європі.
Сідаючи в це таксі,
Подумки готуєшся до затяжного монологу таксиста
Про розйобані дороги, про продажних поліціянтів, про
Продажних поетів, про синтаксичні конструкції
Павича або Кундери, про ядерну фізику, про ціни на нафту і
Пов’язану з ними війну в Іраці, про результати ізраїльських
Виборів, про будь-що, навіть про Центральну Європу.
Слухаючи цього нічного таксиста, починаєш
Розуміти життя як згустки шан сону з не заглушених
Радіостанцій, починаєш розуміти ці сонні матюки,
Цей «П’яний корабель», бо з мовою й справді варто
Поводитись, наче з останньою шльондрою:
Кусати, шмагати. Любити.
Сідаючи в це таксі,
Розумієш, що життя дивиться на тебе у дзеркальце
Заднього виду поглядом цього випадкового таксиста:
Втомлено і з недовірою.
***
Перелітаючи з місця на місце,
Сідаючи на вогкі стебла трави,
Твоя душа раптом виходить зі сну,
Опиняючись у мареві грецької міфології,
У вогкій тканині грецької мови,
На спітнілій спині коня у «Слові о полку
Ігоревім».
Вогнище на поривчастому гірському вітрі
Щоразу гасне, однак листя душ ворушиться
На землі, твої долоні пахнуть світлим сіном,
А губи — нецідженим молоком
І твердими грушами, але
Ти повертаєшся в це місто,
Просочуєшся каналізаційними комунікаціями,
Стікаєш ринвами на моє волосся, зрештою,
Залазиш в моє ліжко і я прокидаюсь,
Бо небо якраз навпроти мого вікна
Рухається в різні сторони, птахи
Тріпотять крилами в запітнілу шибу,
Панельні будинки заповнюють повітря,
Прожектори освітлюють поодинокі хрести
На кладовищах, гамбургери пахнуть
Загрозою тероризму, ворони віщують
Нескінчені зимові запої, прілий ячмінь
Означає наближення депресії,
Черствий хліб і чергові візити алкоголізму;
Це циганська віра в твої вологі долоні,
Дитяча захопленість твоїми жестами,
Ця надія почути знову тембр твого голосу,
Розльоти твого волосся, розхристаність твого
Ісламу дуже заспокоює і під ранок я
Знову засинаю.
Джазмен
я джазмен і мені погано
коли згущене молоко неба
росою спадає на стебла задуми
тоді пальцями хрусткими до болю
вистукую такт серця
тоді саксофон жаб
народжує вітер
тоді старий дідо з вудкою
сидить над погаслим озером
і раптом світло ночі
поглинає тінь що женеться
за власним хазяїном
а місяць засмоктує
оголене тіло жінки
яка мітлу необачно забула вдома
тоді повітря стає вологим
тоді саксофон стає фонтаном
струменем гейзером краном
тоді музика стає какофонією
і болота папороть очерет
стають пейзажем нікчемного художника
все розчиняється в темряві
світанково стає несправжнім
і я не розумію одного
хто ж насправді джазмен
(ранок сповзає по стінам
і
заповзає у горло
).
***
о наші юні матюкливі весни
де був шансон неначе колискова
ви знов до мене спомин той принесли
де ми щасливі і у дим готові
де ми малі у вчителі васали
де звабно бубнявіють форми в каті
тремтливими руками ми писали
брудні слова на палітурках хрестоматій
ми не хотіли до америк францій
де в самокрутках конопляне зілля
дивилися на небо очі вранці
опісля першого судомного похмілля
де в нас не було сорому й сумління
де в підворітнях з цигарками вишкіл
у скроні стукає фатальне розуміння
ми це не ми ми совкова відрижка
***
Тебе не забуду
Святвечір мене зустрів у дорозі.
Зустрів на землі, а посеред неба
висів молодик. У Великому Возі
і Великій Ведмедиці була потреба.
Крім неба й світла, була світлиця
і запах шкіри, і контур плоті,
що звав до себе. Нехай святиться
усе, що доти було і потім.
Бо ніч передерла нам горло спазмом.
Чифірили в келіях старі монашки.
Я не забуду твої оргазми,
щиру наївність, дитячі замашки,
як вікопомну звізду не забуду.
Спогад про тебе згасити не в змозі.
Ніч огортає мене, як Юду.
Святвечір мене зустрічає в дорозі.
Пиво
коли ми з хлопцями буваэмо на пиві
повз нас проходять ордами дівки
стоять прути великі і слюниві
стоять прути звабливі маяки
і сонце довго нам стоїть взеніті
і все проходять ордами дівки
і ми такі немов в палеоліті
сяйливі і усміхнені дядьки
коли ми з хлопцями буваємо на пиві
коли повз нас проносяться дівки
і ми такі усміхнені й сяйливі
спинися мить прекрасна ти
***
Десятки волоцюг збираються для розкурки
І топлять музу в бокалі.
Це справжня оаза совдепу, цілком відокремлена від
Іншого світу. Сюди
Приходять втамувати біль, сюди
Приходять лише обрані, аби
Втонути в алкогольних випарах.
Кожен має свій титул, наче в масонській
Ложі. Ось ти, до прикладу, Почесний Лицар
Ордену святої рюмки. Хвацько
Збивши сигаретний попіл, починаєш
Чергову історію
Про нескінченних коханок чи
Про безугавні вуличні бійки, чи
Про постійні запої, чи
Про судомні похмілля, чи
Про геніальні вірші неперевершених
Самогубців, чи
Про безкінечні ночі і шансонні мотиви, чи
Про брудні руки товстих офіціанток, чи
Про неприбрані туалети цієї похмурої дійсності.
І поки ти знову розливають,
Необачна муха залітає в зашморг,
Який звисає зі стелі
***
Кожного дня одне й те ж саме.
Ранкові газети, невиспаність, поспіх.
Однакові зануди,
зрештою, цілком оригінальні.
Національна ідея,
ті ж самі суперечки довкола неї.
Нез’ясованість поняття «дискурс».
Питання гендеру,
насправді ж самоутвердження фемінности.
Право на сповідь.
Поспіх, дзеркало, зачіска.
Також постійна відсутність
себе і думки.
Чітка громадянська позиція,
медії, турбота про тебе.
Спрага, поспіх.
...залишається плюнути.
Совкове порно
Залишітьмені право на час,
коли сонце світило в спину.
Коли п’яні слухали джаз,
або вальс, який без упину
плутав ноги об ноги. І всі
забагато сміялись, а вечір
запливав у кімнату в порі,
коли твої кремові плечі
нестримно світились. Вогні
відкривали скрадливу голість
вечірнього міста. Дощі
стукали в шибку, а голос
від цього лише втрачав
свою дзвінкість. Торішнє листя
тріпотіло на вітрі. Стікав
день по ринвах. Намисто
спадало на груди. Закони
не діяли. Твоє совкове ліжко
тремтіло, як ядерна зона.
Життя протікало успішно.
***
осінь від’їзд і вокзали
чорна розчинна кава
жили наче канали
сутінь твоєї постави
бути не значить чути
жити або померти
бути це просто взути
мешти своєї смерти
дощ сірячина мряка
бути не значить чути
як в надвечір’ї плакав
янгол твоєї смути
аж до розвиднення спати
і надягати браслети
наче з води виповзати
з сутіни своєї смерти
чай роздуплятися нежить
втеча від параної
саме тобі належить
встигнути вскочити в поїзд
***
Якщо жити, то жити сповна.
На годиннику двадцять по восьмій.
Їсти виключно з леза ножа
уже не понтово. Осінь
тим часом зникає. Чадить
жовте листя. Зникають каное,
відпливаючи в водну блакить.
Втеча з ковчега Ноя
цілком імовірна, хоча
тут від нас ніщо не залежить.
Одним словом, ранкова сльота
западає в свідомість. Нежить
непокоїть і далі. Фінал
визначає першість, але і другість.
Всі дороги ведуть на вокзал.
Боротьба триває. Все інше — дурість.
Отже, жити варто сповна:
повертаюся до початку.
Буденність свята. Суєта
провадить до Біблії. А на згадку
про щастя залишиться фото. І
заношена модна футболка
далі пахне тобою. Ключі
у кишені, а тьолка
все мугиче якийсь мотив.
Ностальгії все більше, а пам’ять
нагадає, як я будив
тебе зранку. Рам’я
вікна ховає твій силует.
І світу нема, бо його сховали.
Користується попитом ширпотреб.
І життя, між іншим, простує далі.
***
Я дімедролю. Читаю вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Залізаю у сон, наче у нішу.
Я матюкаюсь. Але не курю.
Я деградую. І пишу вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Вилізаю зі сну, наче із ніші.
Люблю кайфувати в вечірню пору.
Я декламую незграбні вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Знаєш, часи стали зліші.
Знаєш, начхати мені на весну.
Я дімедролю. Читаю вірші.
Багато бухаю. Багато сплю.
Знаєш, вірші стали гірші.
І чай мені не до смаку.
***
ось так ми жили крутили вініли
чекали месію і слухали рок
скривавлених сонць кораблі наболілі
падали в вічність наче оброк
і падали в ніч як сміття із вікон
чекаючи неба шукаючи слів
так бігло життя неначе полівка
ховаючись поміж проблем і бабів
ось так пробути і так прожити
треба принаймні для того аби
зрозуміти (або роздуплити)
життя це пунктир боротьби
***
ти прийшла несподівано наче полюція
але стала жаданою як алкоголь
ти була так нестерпно жагучою
-наче кров-
ти прийшла заборонена як мастурбація
але стала кайфовою як конопля
заважала твоя менструація
-бля-
ти прийшла дуже впевнено наче ерекція
і читала тексти а я пив чай
ти стала набридлива наче лекція
-бай-
-Тасю-
а пам’ятаєш тасю
у кнайпах старого львова
була філіжанка кави
і горнятко чаю
а я чомусь біля гальби пива
хотів тобі розказати
про вихор у круговерти
про те се і всіляку нісенітницю
читав тобі тексти
про піхви пахучу пустку
про сперми співоче соло
а ти просто сміялася з мене
-наче дитина-
немає бароко суцільна еклектика
немає поетів одні пияки
минає осінь лишаються секти та
деякі ґанджі бодай би вони
-тасю-
день розпочато і пляшку почато
ти далеко і ніч і чай
а пам’ятаєш я роздягав тебе
наші розмови про мистецтво
про іншу хрінь і зливу
про польські лейтмотиви у антонича
-(був такий поет)-
і про любов і про наркотики
ти ще сказала
що удвох можна втратити сенс
і я погодився і живу
без тебе наче без сенсу
наче без сну і наче без сексу без тебе
але знай:
між політикою і порносайтами
між навчанням і пивом
я однозначно обираю тебе
наче останні набої
наче останню надію
-тасю-
***
що таке спілка письменників
це обов’язково передплатити
газету літературна україна
згадати про добрі радянські часи
про безплатні квартири
відпустити козацькі вуса
раз на рік писати статтю
про духовну деградацію нації
при кожній нагоді цитувати самого себе
водити колег на п’ятдесят грам
запивати одним томатним соком на двох
побухати на черговому ювілеї
встигнути з’їсти останній бутерброд
а якщо ні то завернути в серветку
і о боже за ціле життя
не написати нічого путнього
***
цей потяг який прямує в нікуди
оця трава у плетиві колій
ці хмари рожеві дівочі груди
і їде сонце як бандеролі
ці рельси які ведуть у тунелі
оці стовпи у тенетах дроту
примарне світло нічні борделі
і склянка кави немов компоту
куди я їду затерта мапа
мости вокзали касир квитковий
полиця верхня ковбойська шляпа
дешева постіль пейзажі кльові
брудні примари страрезні роми
жінки вагітні симптоми сніду
цей сміх і карти дешеві пломби
куди я їду куди я їду
***
я живу отут напиваюся знову
заглиблений в себе немов у єресь
зустрівши чортів забувши єгову
приходять вночі і стукають в двері
засмаглі студентки двоногі пантери
вологі мов щогли після змивань
оголені курви виходять в етери
заходить в облогу вологий жадан
і тут я згадав про аскольда і діра
до чого тут дір коли ця діра
засмоктує в себе як води нілу
це наче море пірни аж до дна
і винесеш перли натрудишся досить
а тут ти помітив цитую франка
танцює петро і архангел йосип
хмільні від вина стрункі мов стіна
і білі спалахи наче фари
і збуджені крики дам тобі дам
а зранку посплю забивши на пари
спраглий кохань і нових злягань
***
в ту ніч ісус ходив по воді
вода була холодна і тьмяна
ішов петро а за ним сурмачі
апостоли всі безнадійно п’яні
апостоли всі роти у крові
в руках хліби шматочками риба
в ту ніч на воді горіли вогні
і грала музика наче вибух
в ту ніч усе потопало в вині
заграли джаз збожеволілі дзвони
і мироточили на стіні
священні як лоно ікони
горіли книги горів вівтар
циганки голі неначе жриці
і взявши соло всесильний цар
став раптом схожий на лик п’яниці
і всі залилися гавкотом псів
на небі місяць висів як люстра
та вмовкли всі і померли всі
бо так говорив заратустра
***
я знаю
багато видів хорошого пива
триста віршів напам*ять
але розмаєм
заслала сполохана злива
пам*ять
коли ти сідала на потяг
Ужгород-Київ
а я залишався один
трагічний
як
Скнилів
***
жмеринка
це така дупа шо то
піздєц
я приїхав сюди зранку
коли пиво було по три двадцять
я приїхав сюди квітневого ранку
я приїхав сюди зранку
коли падав сніг
я приїхав сюди квітневого ранку
коли падав сніг
і пиво було по три двадцять
але жмаринка ще не
найбільша дупа
бо
є
здолбунів
***
з кожним днем усе важче чинити спротив
імпотенції духу яка наростає
іноді прокидаюся вночі
ніби у теплій воді
ось я чую як вона хлюпає
ось відчуваю цей морок
вода у камінні і я у воді
і все ніби спокійно
але ж:
ця суча українська поезія
ця йобана силаботоніка
оця закатована земля
яка дала світу
всього двох поетів до мене
шевченка і стуса
а іноді я відчуваю
нову епоху яка в мені
пульсом лягає у вени
кров’ю блукає тілом
браслетом таврує душу
рядками травмує руки
і я вбираю цю енергетику
і я всотую нову епоху
і цілком несподівано у теплій воді
чую приглушену музику
***
Сніг волочив нас мокрими трасами
Мокрими мріями падав на вії
Ми стали всього незграбними пазлами
В пошуках власної шизофренії
Сніг як туман вражав невагомістю
Ми в ньому наче не перебували
Нищили рідних загнані совістю
У найтемніші вологі підвали
Життя минало навколо пейзажами
Не залишаючи шансів на фото
Ми стали всього незграбними пазлами
Яких життя везло автостопом
Від шевченка і аж до езопа
Лежали слова як жінки поснулі
В темну епоху культури европи
Ми були мов трасуючі кулі
У цьому тумані у сонному мареві
У цьому димі у літературі
Ми мовчки поставили дужі підвалини
Вірша як виду самотортури
