слідами моїх недосконалостей блукає відчай,
в блідому тремтінні простягає руки,
пригортається і душить в обіймах,
цілує у губи і п’є мене
до дна.
сніги моїх зим тануть так швидко,
тепер вже нема кому приховати мене.
рани відкриті для світу, на них падає світло,
відкриті для Вас,
заходьте в гості.
я безборонна.
мої сни не пророчі,
мої видіння обманні,
мої руки холодні,
чому я ще жива?
пригортаю до себе відчай
і п`ю.
до дна.
Захлинаюсь,
тяжію від нього,
народжую його.
люди втікають від нас,
хоч ми й безборонні.
заходьте в гості.
наші рани відкриті
на них падає світло.
