Чи не так виживають із розуму?..
Ну як же –
у глупій старості
взялася вона за сокиру.
Рубала, як кажуть, здуру.
Рубала на боженьку силу
(стара сатана)
Та по лозі та по кореню,
Та по грону, по грону!
Та по білому-білому голеню…
- А так тобі, сучий сину!
А будеш рости мені в горло?
Та я ж тебе так обпатраю,
Що буде тобі аж чорно!
Ну, то як зарубала…
сіла собі, та й на сонечку гріється.
І в очах їй навіть не червоно.
Валяються зрубані черева -
вени навиворіт шкіри…
а ЇЙ – так від того весело
(беззубе ротище вишкірила).
Приїхав син - та й вкляк.
Приїхала донька – та вплач.
Прийшов батько-покійник…
- Дітоньки!
То ж ви бачите, горе яке –
коли смерть не приходить вчасно.
Боже… зарубала би краще мене…
А Його – та за що, та нащо?!..
Так і стояли. Всі вкупі.
Стара. Батько-мрець.
Трохи осторонь – діти.
Лячно…
Покійник став навколішки…
Стара якось жасно зблідла.
Перехрестилися діти…
Батько схилився над Мертвим –
Щоби очі сині, зарубані,
Рукою йому прикрити…
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design