Чи не так виживають із розуму?..
Ну як же –
у глупій старості
взялася вона за сокиру.
Рубала, як кажуть, здуру.
Рубала на боженьку силу
(стара сатана)
Та по лозі та по кореню,
Та по грону, по грону!
Та по білому-білому голеню…
- А так тобі, сучий сину!
А будеш рости мені в горло?
Та я ж тебе так обпатраю,
Що буде тобі аж чорно!
Ну, то як зарубала…
сіла собі, та й на сонечку гріється.
І в очах їй навіть не червоно.
Валяються зрубані черева -
вени навиворіт шкіри…
а ЇЙ – так від того весело
(беззубе ротище вишкірила).
Приїхав син - та й вкляк.
Приїхала донька – та вплач.
Прийшов батько-покійник…
- Дітоньки!
То ж ви бачите, горе яке –
коли смерть не приходить вчасно.
Боже… зарубала би краще мене…
А Його – та за що, та нащо?!..
Так і стояли. Всі вкупі.
Стара. Батько-мрець.
Трохи осторонь – діти.
Лячно…
Покійник став навколішки…
Стара якось жасно зблідла.
Перехрестилися діти…
Батько схилився над Мертвим –
Щоби очі сині, зарубані,
Рукою йому прикрити…
