«Не смій мене смішити, Ганно!»
Відповідати – марно. Міряно
Сто років war і Варлаамів.
«О, як же ЗНАТИ, Маріанно,
О, Маргарито-королево!»
І далі - «ти одна-єдина»
У старовиннім місті Лева.
На сірих вуличках сіріє
Побляклий жмут старих туманів.
«О, ти пройдеш її, Маріє
У день, що названий останнім.
Розіб’єш брук литовсько-польський,
Сховаєш чари під землею
І десь через століття зійде
Весняним пагоном терновий
Лукавий куш підступною
Змією»
А ти пройдеш, як завжди –
Поруч.
І усміхнешся дивно
Якось.
Скільки облич він має,
Покруч!
І навіть дим для нього
Якість.
О, скільки має він історій,
І стільки ж кинутих імен.
Балет, театри, санаторій…
Він знову згаданий у колі
Своїх. Одягнений в слова.
Так часто згаданий і зримий
В огидній капості життя
Не ІБТ і не сторимий,
Звичайний, справжній «сотона»
7.02.08
