потяг привіз мене до столиці в зв’язку з терміновим забуттям
дихаю гірким перепаленим повітрям осені
слід літака над головою випаровується смужкою кокаїну
забуття дай мені забуття
у голові виступають як висипка
недороблені справи і підзабуті згадки
я рву на собі одяг як старозавітній старець
я рву на собі одяг і мене присипає вуличним попелом
і дно душі зникає під попелом як Помпеї
і зникають системними файлами журавлі
відлітаючи з плеєра у вирій
я – птах
на моєму тілі ще відбиті вічка сіті
бігаю вигадуючи собі заняття
граю в пейнтбол із голограмами кленів
у напівпорожніх кварталах
хтось жорстоко покалічив моє небо
у голові волію непотріб
прив’ялі афіші та дитячі вірші
шукаю протиотрути на повільне вмирання
скачую з Інтернету її невдалі рецепти
тішачись шансом відкласти ще на тиждень
своє повернення в рамки своя
я рву на собі джинси і зв’язую клапті
я рву на собі шкіру і затуляю душу
я рву своє життя на нерівні половини
щоб потім тулити їх одну до одної
і терпляче лікувати рани
