

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	848
Творів:	12978
Рецензій:	20372

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Авантюрна проза

З циклу “До тіні в гілках”

© Олесь Барліг, 04-03-2006
* * * літери сиві сивіші за подих бога легші за пір’я зозулі плинуть у вигляді міфів створивши мене як поголос по колос хлібу по дно стосунків якого не бачу зовсім за розчином кави * * * вустами тримаєш птаха від тебе залежить чи змовчить польотом про те що хочу почути чи вистрибне жабою і збреше самому собі про те що не знаємо я і ти МА-МУ1 твій вираз непевно тремтить на зіницях моїх твоя порожнеча стає глибиною і все моє срібло сягає туди МА-МУ2 не добираю слів щоб створити тебе нехай так і буде це сум – він також смачний * * * в очах у них дійсно щось є та не хочу творити нові загадки я просто дивлюся на тебе * * * ха-ха не можу мовчати коли саме слів існує нестача тому роблю сонце ти пишеш вірші * * * ти поряд я також лише інші птахи питають “чому?” * * * коли я прийду до тебе то стукатиму у двері щоб знов відчинила стара та потворна пристрасть * * * мій політ підіймає очі твої до квітів які березень має до камінців вздовж прошпекту до власних бажань бути кимсь * * * руда безсоромна моя сьогоденна любов до тіні в гілках * * * я більш не пишу тобі віршів сніг прийде повітрям новим із теплом на знайомих обличчях воїнів зі списами на травах волати за дощ і кульбабки у косах і сукнях цариць і царівен царина моїх поведінок день без ідентифікації я більш не пишу тобі віршів * * * тебе рятує цукерка померлих вчасно собак я несподівано лаю хоча це зовсім не знак * * * хистом має здолати лінощі справжнього подиху щоб навіть ворони брали з собою метеликів * * * та скільки ж треба мати певності у власних почуттях щоб когось називати сонцем! я знаю все мине я зовсім не слабкий я просто щось тримав всередині себе і сподівався що все ж таки це знайде відгук * * * річки збігаються до купи там де завтра дощ розіб’ють на сотні поколінь крамниці пропонують помаранчу і листю в жовтні не хочеться вмирати що ж дякую собі за те що я пішов від тебе * * * я пробачаю чуєш пробачаю... ось лине з неба дощ й птахи вертаються у місто сьогодні кава стала чаєм моя білизна загубила плями * * * я ще не зовсім розпрощався я ще пишу тобі листа ховаю у конверт як зірку з неба власну фотокартку і казку а хто тут каже “нерішучій”? стуліть свій келих слів моє вино триватиме не довше проте мій лист летить він їде розірвеш прочитаєш “одною зіркою ти станеш більше” * * * ти тричі їздила у Київ а я лишався тут і знав чого нарешті захотів ти в сотню дорікав мені що згадував цю постать але мабуть слабкий інакше б вже давно пішов у інше ліжко тихо зовсім тихо ось-ось заграє перший сніг не знаю де зустріну новий рік де зіткнемось у цьому місті коли підеш гуляти не узявши мене * * * смугляві зорі смугасті хвилини серпанками вглядаєшся у мене ти а я не можу щось зробити з цим мені не байдуже я не втомився і навіть мабуть бачу інших шлях жовтоцеглинний шлях це буде плинним? * * * я ще не усе сказав, та слів не вистачить як завжди піду зустрінусь зваблю когось і це значущістю не стане коли щоп’ятниці пишу тобі листа * * * у певних відрізках береш ти залізо у руки схиливши мене під натиском сили своєї у венах плекають надії сивинки із вікон дивилась на землю малеча щоб згодом діставшись човном цілковитої згоди за руку спинити Харона Хронос ніжно цілує небо і цим паплюжить учорашній топос * * * вдягнувши пальто промовчу а ти не спитаєш заціпить мене на порозі на ґанку ґатунком найвищим я буду для когось лишивши не зовсім свій слід в цих серцях * * * якщо займенники не кажуть слова тоді і ти не шурхоти собою у нігтях складові без цинку волосся не росте зимою але не я стуляю рота вегетації але не ти... не ти і не типова пневмонія пігулки інші ліки та бинти портрет малюють маслом й маргарином налили кави випив чай * * * в книжках читаю я про тебе ти завжди сталий архетип та мова не стає гучніше й слова що вкотре наче мох Сибіру луну вбивали з багатьох слідів * * * з самого ранку того сьогодення впали на землю метелики мовчав і не знав ще яким чином можна себе зневажати начебто сонце по небу повзе хмари зникають як торти після свята стисну самого себе у обіймах і знати про біль буде кілька зіниць * * * декоративні спроби віднайти самодостатність декоративність дій вхопляння погляду чужого на клумбі квіти на небі зорі “сюди, сюди, шановний декоратор!”
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]
© , 26-04-2007

[ Без назви ]
© АЛЕНА, 16-03-2006

Вишукано
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Невідомий поет Рабінович, 07-03-2006

Згенеровано за 0.0116782188416 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

З циклу “До тіні в гілках”

[ Без назви ]

[ Без назви ]

Вишукано