Від дотику ствердну, мов лава на твоїй поверхні;
Тобі не поверну того, що ти в мені залишив
Виліплюй і далі, у цій позабутій майстерні
Найбільше люблю не знаходити слів серед тиші;
Люблю твої вікна, відкриті для зайшлого вітру;
Вишневі і висохлі кісточки на підвіконні
Ти виліпив усмішку. Що ж, це по-справжному хитро,
Але ж не ліпи мені зведені вкупі долоні...
