Останнім часом я помітив
Що світ потроху пристосовується і до мене
Без віри в магію першого влучного погляду
Звужуються вибляклі тамбури каюти
Напевне мені зараз найбільше бракує
Зашитися в покинутім кляшторі на узвишші
Передчуваючи стільки нових життів
Я бачу юнь в принапружених зморшках
Під небосвітом та світозводом
І блядство
А ти здавай екзамени
Як добре працюється
Якесь воно відмінно інше
Те буття навідмаш і нежить
Повсюди коли тобі не потрібно доводити
Що всі негаразди реальні через
Робін гудів фей джинів та багатих дядечків
Це ніби розбивати ніс чужим кулаком
І спати з чужими жінками
Вагітна жінка – умовна одиниця
Навпіл розрізає хлібину ниттю
Розписує ручку навиворіт
Вириває прочитані аркуші
І пускає їх за пробіжками вітру
Синю єгипетську лампу прибило до берега
Рожеві птахи гарячково тримаються лету
Відстані розщепилися на вали тризвуки і палітри
Листи зі швидкоснів затонули під вагою власної обраності
І хоч я маю серце із перцем
Сьогодні як ніколи я віддався силі воді
Я бідний такий багатий
Натщесерце стакан ізабели
Від якої я неабияке небо
У мішку волоцюги
З дверима прив’язаними до дзвінка
З вікнами прорубаними задля світіння
А надворі черешневий цвіт розвінчав
Стереотипи про зиму
Газети серед людей покоління метро стійкі загороди
Треба хотіти більше
Треба заклеїти твій рот поцілунком
На якнайдовше
Я ж магістр Лібідо
Я почасти доктор Танатос
В процесі
Дощ
Добігав
Коли було майже все і
Зболені крила
Проломили граніт
Розум став затісний
Для бомжів і салютів
Домоткані вузли зітліли
Очі розминулися з поглядом
Чай згубив ковтки і зробив сорочку
Темно-квітчастою
День приколотий шпилькою вмить
Вилетів із сака метелик
Мені привиділась ти але
Навряд чи про це запишуть хроніки
Привидів сьогодні розвозили кабріолети
Мої руки наловили радіохвиль виделкою
І я перевів час уперед аби ще раз помилитися
У місті бомжів і салютів
Бороди надалі ростуть вкорінюються
І тільки чоловіки лишаються в кадрі
Зі спорожнілими чашами
І загостреним диханням
Під патокою патьоків дощу
