сорок уколів у живіт як засіб спасіння
після ранку з жінкою
рот доверху набитий отруйними бацилами
вишкіряється в недоречній репліці
її всюдисущий практицизм
як тотальне зараження крові
вона довго вчитиметься розуміти
чому її діти плачуть
чому її чоловік що п`ять хвилин вибігає курити
чому дні як близнюки і всі нещасливі
так ніби з неї вирізали душу
кривим мов турецький ятаган скальпелем
і відправили в рабство кухні дітвори й церкви
не проси сорока уколів
проси поцілунку
її рот відкриється запахом учорашньої зубної пасти
тому що вона не встигає поїсти й почистити зуби
її давно ніхто не питав що їй купити
життя повзе вперед як порожній трамвай
загрозливо кренячись на поворотах
всетерпляча і запальна водночас
вибуховий коктейль замовчаного й викричаного знічев`я
вона хитає дітей на жилавих ногах
і з заплющеними очима стирає залишки молока
з жилавих грудей
погодувавши найменшого серед глупої ночі
її життя трохи барахлить
як старий трамвай з чеської гуманітарки
початку дев`яностих
тоді вона традиційно мовчить
загорнувшись у кокон безсилля
і тулиться самотньо чолом до морозяного вікна
і коли вона так засинає стоячи
жовті вогні й сині тіні
нічної автозаправки
застигають новорічною листівкою
в її безмірно добрих скажених очах
розплющених на всяк випадок
