Тюльпани грілись у сонці власнім,
Ріка ромашок кудись текла,
Волошки з неба зібрали пасту
Й помалювали два джерела
В одному – біле сукно конвалій,
А друге – темний терпкий блават.
Дарую кралі маків коралі,
Бо їх пелюстки – справжній гранат.
Із них намисто й вінок квітковий
Так пахне літом п’янких криниць.
Дарую квіти – вінок із літер.
Міських бульварів обрид граніт –
Складаю спеку у їхні сквери,
Лишаю все, тікаю на схід.
22.06.07.
Чорні вітрила, вітер
Чорні оксамитові вітрила,
Золота тонка волосина
На полях капелюха. Крила
Кажанові твій дух і сила.
Одна жінка кликала сина.
Вітер з гостем з’явилися вчасно.
А в ТІЄЇ в руках волосина
Грає барвами, мріє привласнити
Кучеряві і темні пасма,
Оксамитові твої вітрила.
Вона хоче безжально красти
Твої погляди, очі, вії-крила.
Вона посмішкою кличе вітер
(Він твій друг, його слухаєш).
Вітер грає симфонію літер,
Пише її на обгортці звуками.
Пригорнути б тебе, сховати
Від глузливої посмішки,
Та думки ліниві, як з вати:
Сонні, тихі, бліді, змучені.
Я тебе покличу подумки,
Але ти слухаєш вітер.
А вона не зробить поступки.
Хай. Я теж навчуся і буду вміти.
Та не буду я підло красти,
Бо у ВІЛЬНИХ інші закони.
Все таємне стане колись гласним
І звірюка стане бездомною.
13.06.07.
***
Обгортка суму...
Як шкода себе, таку успішну.
Це не про втому.
Просто всі чекають на усмішку.
І щоб була справжня,
Бо я маю бути завжди Ра-дісна.
І дружня завжди.
А чи щаслива? (Ра дістав!)
Це не важливо.
Усміхніться! КамеРа...
25.06.07.
Шторм думок
Вушко чашки, коричневе дінце,
Моя книга... зрадливий листок...
Твої очі – куди подінуться?
Я не знаю. Прощальний свиток.
Моє крісло – старий пароплав.
Щось хитає і стіни, і стелю.
Схоже це із Кінга чи забав
Барабашок, духів, гремленів.
Або просто моя голова:
Надто швидко думки на всі боки.
Їх багато, а я – одна.
Думкам тісно, словам – широко.
Це від того, що слів нема,
А думки заспокоїти годі.
Сиджу тихо: нема й не май...
Хіба є пусті звуки в природі?
22.06.07.
***
Нагадай собі щось приємне,
Щоб не кидатись струмом невтіхи.
Не любиш дощ? Взаємно.
Краплі (особливо осінні) тихі.
Тихо проливають секунди,
Хвилини, час і вічність.
А потім зникають – приблуди –
У хмарах скучать. Катаються
З гірки повітряної часто,
Але їм не весело.
(Колообіг води в природі)
Крутиться коло вересове.
Може стану йому в нагоді?
23.06.07.
***
Я твоя вільшана королева.
Плюс строфа і мінус у очах.
А твоя відзнака – місто Лева.
Вигнаний з твоїх театрів страх.
За лаштунками покриті цвіллю стіни,
Але міцно у віках стоять.
Я дарую їм нову покрівлю з сіна,
Та із реплік їм змайструю дах.
А обіцянками пахнуть хали,
Чи, можливо, зовсім навпаки.
Квіти білі в золоченій залі
Нагадають стелі про зірки.
А тобі – блаватне небо літа,
А тобі – шовковий вихор днів.
Шепіт пахощів та лісу вітер
Принесе із сонячних лугів.
19.06.07.
Аністратенко Антоніна
