У клепсидру самотності скапують наші тіла,
випаровують душі і створюють власні світи,
Знову й знову блукають у пошуках власного „Я”,
а натомість знаходять чужі й незнайомі „Ти”.
Несміливі вітання посеред буденних пустель
сірий натовп мандрує до світла і кращого дня,
Поміж нього – з’являються краплі знайомих очей,
у яких ще жевріє свідоме і власне „Я”.
Посміхаються погляди і розмовляють уста,
поміж рукостискань ми відчуваємо „Ти”.
і шукаємо знову дорогу до власного „Я”,
щоб у дружніх порадах впізнати свої сліди.
