словами-ножами
ріжеш тоненько
вени асфальти
смарагди троянди
заплакані страшно
бояться холодні
бетони-батони
несвіжі вчорашні
холонуть черствіють
чорніють і в небо
з розгону вдарятьються
об повітря
легке і важке
як ртуть і твій подих
раптовий болючий
лікує і ранить жорстоко
без права реваншу
за дотик і погляд
ніжний та сильний
стискає до болю
без права наркозу
повільного що
розтечеться як сльози
тілом невмитим
у відра розлитим
по 1оо грамів в кожне
ледве помітно
без шепоту вітру
почуєш як голосно
плачуть магніти
