Давним-давно, ще до Христа,
Коли всі звірі говорили,
Прийшла людина непроста
В карпатські хащі й полонини.
Прийшла й сказала: «Я тут Бог!»,
І всі тварини їй служили,
Було все це давним-давно,
Коли ще звірі говорили.
Людина стала панувать
Над всім навколо, в повну силу,
Та славу добру зароблять
Між слуг їй клепок не хватило.
Тож кожне дрІбне мишеня
З ріднею заколот зробило,
Людина ж стала панувать
Над всім навколо, в повну силу!
Страшна війна прийшла в Карпати
Боролись звірі і людина,
Мабуть, не варто і казати –
Людина була несмілива.
Хотіла в хащі десь сховатись,
Подалі від страшного дива,
Боялася війни, яка прийшла в Карпати,
Бо билась проти звірів всіх одна людина.
Та гострозоре птаство і звірИна бистра
Знайшли людину-дезертира,
Нерви полоскотали трохи їй навмисно,
Та потім милостиво відпустили.
Людина дивувалась: «Як таке можливо???
Сама ж не була справедлива,
Чому ж те птаство і звірина бистра,
Пустили мЕне, дезертира!!!»
Тоді ще звірі говорили,
Сказали боягузу всі собаки і коти:
«Мудріші ми, і не таких ловили
Невігласів дурненьких, ось як ти.
Вони до нас частенько приходили
Щоб налякати мудрістю і в рабство затягти,
Та ми давно вже говорили,
Всі леви, всі собаки і коти.
Для вигляду півроку їм служили,
А потім (для розваги) бунтувались,
Вони на нас зі страхом так дивились,
За гордість і жорстокість вибачались.
З тих пір в низинах люди оселились,
І тут ніколи не з’являлись,
Для вигляду півроку нам служили,
А потім збунтувались, повтікали.»
Людина враз помилки зрозуміла,
Схопила ноги в руки і – додому,
В пустелю, де давним-давно вже жила,
І про пригоду не повідала нікому.
Та ще багато дурників ходило,
Щоб панувати, на луку чудову,
Та вчасно всі помилки розуміли,
Хапали ноги в руки – і додому.
Та були ще такі, що помудріші -
З тваринами дружили, не сварились,
І всі собаки, леви, сови, кішки,
Свій дозвіл дали, щоб вони лишились.
Отак гуцули – люди найдревніші
В карпатських полонинах враз з’явились,
То були ті, що помудріші –
З тваринами дружили, не сварились.
Маржинку свою згодом завели,
Красою лісу милувались,
А звірі говорить пересталИ,
Бо люди їх без того поважали.
Гуцули добре і заможно зажили,
Газдами щораз кращими ставали,
Стада маржинки завели,
Пасли їх, лісом милувались.
Мораль у байки неважка:
Шануйте люди, звірів милих,
Бо може Бог зробити так,
Щоб звірі знов заговорили!
