Тіло рожеве,
усмішка випадкова,
п’яний сон у сільському сирому листі.
Просто жити, іноді біля того
золотою рибою свіжо тріпочуть вірші.
Слово даремне
ласку в собі нестиме,
світло прогулянок, віт і обіймів ніжних,
я ще давно помітив – воно простиме,
їсти не просить,
легко блукає в тілі.
І смерть така незлоблива, як світла осінь,
байдуже чаїться у золотому зіллі.
