

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	686
Творів:	10324
Рецензій:	15699

Наша кнопка

Код:

Художні твори Поезія Цикл поезій

Розгублені дзвони

© Tetjana, 09-01-2008
Розгублені дзвони Пасаж Ти розділив Мою весну На двох. На двох – Свинець І золото. Кудись Спустошено Зникав. А потім Гордо Виринав З білого туману. Наївне Серце Молотом Ударяло У збайдужілі Груди. Не відало, Не знало – Я літо, А ти – спілий Грудень. Тривожно Билася Заграва У злато-сині Далі. Зеленкуваті Крапельки Весни Крюшоном Землю Напували. Пуста Забава. А сни? Молодими Губами Упивались До болю П’янким Напоєм Солодкі Нектарки. Крізь Спрагу Запізнілого Кохання – То зав’язь Долі, То осені Вічне Прощання. В розгублених Дзвонах, У молитві – Безодня І грішне Чекання. Птахи білого крила Укри – Старожили На тернистих Шляхах України. Обожнювали ніч, І дню Поклони били, Рідну домівку, Січ Ревно Кохали, Їй віддано Служили. І зорювали Чорноземи Правди. Та раптом У Трипіллі, Серед Кукутанів Трапилося Лихо. Золоті жили У дивний спосіб Словом журби Укрилися. Халепі Наївно Віддалися. Лихо тихо ... А та, остання? А ми? А та (сини!) Їм мачуха? Чи мати? Не знати. Не злися.… До нової Ери – Птахи заневолені, Подаровані Скіфами Дарію, Укри – Миші, Скрупульозно Зчалені, Що їх Перси прийняли Від скіфів За данину, Риби На переправі Через Дунай, Стріли, Що летять Темінню Крізь рай. Куди? – Не знають. До Арати? Де шумери, Хети, ахейці, Кельти, кіммерійці, Арійці Чи сармати, Котрим дав Бог Арес Золоте Руно В наділ: Випасайте вівці! – І Апілак – Жертовний Меч Дволезий. Чиїх Часів Невинні Стезі? Чи грек, І римлянин, Авар Чи половець? Лиш стомлений Варяг Аскольд, Білявий чуб, А погляд непоборний… Чиї сини? Де Укригів слід? Лиш журавлі Курличуть Крізь віки. Зазивно… Дивні. Слов’янські птиці Кличуть нас туди, Де злука… Поту Радощів І сили Злоби. Кравенці-коровичі, Що ревно Сповідували Культ Бика, Священної Корови, Наївно вінчалися, У Кия столиці. А потім На кров’яних Шляхах Прощалися - зосталися... Потугами фізичної волі І плодами людського Розуму. Мимохіть Тоді Єдналися В батьківській Оселі Карпатські гори, Дунай, Дніпро, Прип’ять, Двіна, Рай-ріка, Дон, Донець, Воронженець І Сурож – Велесова Книга. Слава. Райської Краси Трипілля Від земної роси До небесної стелі Розголосилося У пам’яті Сварога. На всі грядущі Часи – Нові Народи Розчинилися У етногенезі, Незрозумілі Голоси. І досі ревно Стогнуть На окраїні Святої Країни, Окраїні закляття, Ритуалу Священної Корови: Святої волі Кривава Сокира, Ритуальна чаша Бога Ярила І плуг Землянина Василя. То хто? Дамоклів меч Чи водопійний Ріг Достатку На вісь Життя Нанизалися Статком? Ключем Буття Курличуть Птахи Білого крила – У сині Далі. Не треба Каяття. Води – Скрижалі, Тривісники – Поранок, Полудень І вечір Утворили слов’янські Предтечі. На семиріччі, У скраю Земному – Благовісний Народ – Країна Доріг У сонячному Статку. Усе решта? То матінки-історії Пругкий Батіг… Історію Не розвернеш Спочатку… Учорашні, Нинішні, Грядущі Печалі Вересової Книги – Дитина, Мама, Татко І вогнянисті Далі Богумирової Ниви. Вогняний хлопчик Враження від Ф. Кафки “Замок” Дорога. Порох. Доповзу. Дійду. Ніч. Ворог Не заскочить Зненацька Мене. Долечу. Вирину Крізь Світ незнаний У Дім коханий. Час промине. Не знайду – Заберу, Вижену Зморену Величину. Вичищу, Відбілю. Від неба Відірву, Вимолю Висвячену Долю Для тебе. Нене… Де Галки Чорним Укривають Землю, Де сиві Горлички У садах Мило Воркують, Де дивні Яструби-горяни Надміру За життям Пильнують, Там гонорові Пани Під музику Органів З вітрами Танцюють, А звихрені Горгонки З Говерлою Фліртують. Усесильні Світу Сього Тамтешній Замок Обплітають. Там центр Європи – Ядро – Свічниками У сутінках Південні сили Північних Доганяють. На перехресті Заходу І сходу Кривавими Ранками, Крізь слізні Цноти Долі, Одвічне Сонце На плечах Цілющу Носить Воду. А зорі? Щоденно Потопають У синіх Снах Святого Поту… Тими Шляхами Йде хлопчина, Від радощів Зачах, Родові Карпатського Народу Несе Краплину Віри, У серці Знак. Потоками Збігає Срібна Сльоза У сині води Дунаю. Дитинно... Тільки життю. Сміятися З горя? Невинно. Щасливий, Хто Навчений Жити Для волі. Вклонитися Долі, Коханню, Творінню Святому, Радіти, Що все на твоєму Шляху Задивлене У тебе. Що дзеркало Неба – Це ти, Мій народе. Так дивно Укарбований У час. І місяць На небі Має дивну Потребу – Себе Захищати. І нас. Грані світу Душа Над долею Схилилася, Нагнулася До низу. Кров Через вінця У чаші щастя Перелилася – Течія миру. Душа На долю Наступила, Зашморгом Затисла Шию… Душа Чи доля? Вірю Чи не вірю? Той дух Кричить: Віднови Мене, Я хочу, Аби Долю Веселки Воскресили. Небо не знає – Добре це Чи зле? Які йому Призначить Сили – Чи, може, Вихору Земного, Чи благосне Вічності Буття? Чехи, Австрійці, Пруси, Скандинави, Арійці – Роди? Язичники й християни. Коли? Куди? Заговорила муза Чотирма Вітрами: Один від Сонця, Другий – Минулими часами, Третій – Дивував, писав Незнаним, Четвертий… Про життя. Коханий, Ти – це я. А я – Отрута й Бальзам, Радість І журба. Учорашня кров Тече Моїми жилами, Мій дух Добірно Іде Майбутніми Шляхами-схилами. А я теперішнім Дощем Долю Напуваю. Куди йти, Не знаю… Незвичними Сльозами Над долею Небо накрапало: Зоставайся Собою! Крилами, Білими Знаками Мене в синю Даль Кликало: Я руку Правди подаю Тому, У кого – щастя, Бо кохає, А зло страху Зо страху Тікає. Я там, де ти. Де ми обоє, Там майбуття, Там Слово Славою У Сяйві. Марево. Народ. Життя. Заквітчують Свята Святами. Літами Київ І Говерла. У Сизих доріжках Земля – То я. А небо, Велично Пише Нотами – Знаками, Силою Земного Ядра Говорить Про Злуку, Про неболиття Країна Україна. Крапелина щастя. Я – стомлена Куріпка. Ховаючись Від жахів Життя, Забула про час, Забула про світло. Нема вороття… Навпроти мене – Дві зими. Там тиша, А тут – Спокій. Я – те, Я – се, Я світ широкий… Не хочу Такого щастя. Бажаю Стрімкого Потоку, Серцебиття, Коли Сонця неспокій Виливається. Сині простори – У майбуття. Ми – діти, Сонячних Квантів Нащадки, Великого. Руху Які екскурсанти? Крутизна – Дорога. А час По білих литках Шмагає Щосили. Тікаю Щодуху. У кволих руках Міцно Тримаю Долю. Здається, То не доля – То Знак. То Білий Камінь. Зриви – Я На шляху У чорнім бруку... Та раптом Сили неземні Мені під ноги Упали.. Взяли За праву руку, До зір Знеможену підняли... Я Птахою Неспокою До Небесного Горнила Душу Заганяю. Динамікою Всесвіту Мене Доганяє Добровільна Основа Небесного Дива, Березень, Руками Бере той Білий Камінь, Від землі Відриває Планету й мене, До центру Галактики заганяє. Емісія Сонця. Емісія Розуму Заповнює Космос Думками, Шляхетна Родина Землянина Торує свій Уділ Міжгалактичної Магічної програми Магічних ядер Магічного квадрата. А потойбічні Юпітера внуки – Іо, Європа, Ганімед І Калісто, сто Орлиними Дорогами Крізь Білі Нетрі Йдуть Віками До Небесних Храмів Науки. Небезпечна Діагностика – У храмі Чужому, Землянине, Шукаєш Усебічного, Безглуздо Тиснеш На перо (Містика?), В долонях Викресати Ватру Хочеш Вічного. Перед Такими Диваками Земний Світ Щільно Зачиняє Брами… Дивно – Злу На зло Той одинак В руках Свічу життя Тримає. І тужавіє Колос, Спіє урожай. А Галілей Небесним Розумом Нас, Недолугих, Научає: Не те є Справжнє, Що для натовпу Важливе, А те, Що годен Ти прийняти На власних Хоругвах. Живеш? Ідеш. Біжиш. Куди від себе Утікаєш? У твоїх Жилах Знак – Крізь Прірву Часу Живильними Стежками Проросте Новий Дивак... Рутенія – є Не клином забиті, Не тином Підперті, Загущені слова – У славу затерті. Їх величають Богеми У темряві світу. В терновім вінку – Жіноцтво. На долі паперті Страждає Рутенія. Жінка – В екстазі, У ритуальному танку. Утікаючи світлом, Шукати минуле? В критеріях Огняного Лиття Згадати заснуле, І певне, Не знати, Що воно – Майбуття, Що воно – лоза Долі! Абсурд. Яке вороття? Душа, Наповнена Цвітінням. Небо злилося З тісними нетрями. Не відало, Не знало, Чим Прислужитись Долі , Зору, серцю? Добре, Нахилилося… І що? Доволі! Скресами – Цілунками Яскравіє У сонця склепі. А останні штрихи? А зорі? А небезпечне незнання – Маразм? Щасливе майбуття Лежить В нардепа У шухляді, І відраховує Незвичні Серцю Спазми… Заповнюючи Скручене життя Словами, Назвами, В сльозах Вирує Полум’я Доріг, Від сонця Зичить Водопійний ріг Достаток Й славу Муза. Керуючись Роками, Крізь проріз Часу Тишиною, Святим Омофором Терпкого Туману – В долині Рутенія. Божа Ружа. Є. А там, За лисою горою, Рабині Слів І сліз Мовчазною труною Жертовно Обнялися. За ними – То руська Правда, Княжна Анастасія, Ярославівна славна У мурах Руїн Хустської Фортеці Блаженно спочиває. Століттями Ревно захищає Від злісної Орди Рутенську Землю… Строк Стікає . У сьомому Коліні їй На допомогу йде Ілона Зріні, Палка коханка Сонця, Поза законом Рабства, За згодою З природою, Обороняє Замок. Паланок, Жіноцтво Повстає . Хоч тіло В муках Помирає, Та Дух З Душею Оживають, Замовлена Свободою Рутенія – Свята земля, Рутенія – Життя, є. Володарки й рабині – Руського Роду Твердині – Леліють Волю В синіх Снах. У горах. У Володіннях Земної Окраїни Терезія Марія До нових Вод свободи Привносить Нові Сили, Знак – Русини Звільнені з кріпацтва І до письменства Шлях Пробили… Удячні Її сину, Цісарю Йосипу, Вклоняться До ніг. Він першим Зміг На європейському Притоці Відкрити українську Вищу школу... І через декілька Століть У глибині Нелюдського Замору Народяться Слова: Українська Земля, Карпатська Україна. І схиляться Слова У словотворення, І проростуть У лірі Марія Підгірянка І Миколая Божук. Жінки і жінка. Україна – Земля Священної Корови, Край амазонок, Мудрості І Світла. Учорашній Крок –морок. Нині, завтра, Після – Перегорнута Сторінка Мови, За вітром – Де воля, Де зорі Злітають Слова: Рутенія, Жінка, Доля. Україна. Життя. Українка. Літній бунт Тягуче сонце Стало Плакати. В очах Несхибно Вогняних Я бачу Сенс. А ти – Залатати Не зміг Кохання. Не зумів. Абсент Життя Вже вихилив До дна. Я в полі вітер, Сама. Сліди На стелі – То мій слід, Там я залишила Кохання, Там душа моя Втомилася Зрання. Я йду туди, Де крила Обірвалися. У пам’яті Не відцураюся Тих дивних Злетів. О, дивна Жінко! Апологети Зам’яті, Не захистять Твоїх Атлетів-думок. Лише У небі Тремтить Червона заграва, Несе на губах Солодку спрагу: Я Новий політ, Я кохана. Хоча на серці Учорашній Морок, Увіходжу, Крок До сонця – У новий світ, У світ повторень.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00948190689087 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design