Місячно.
Тіні гіллясто мережать галявину.
У голубій непорушності ліс насторожений.
Часом розсиплеться шурхотом
птах потривожений,
зорі травневі покриються хмарами млявими.
Тиші не вір,
бо ховає підступна гущавина
стриманий подих,
тремтіння руки нетерплячої,
травами росними
слід срібним блиском означений,
тут, наче кроком по кроку ступаючи,
час минав.
Та не стискається серце у дівчини-воїна,
страх разом з кров"ю ворожою
в полі іржавіє.
Вершником у перегонах із вітром
душа її,
сім"ям звитяги
на кінському поті настояна.
Але ця ніч
не для бою весною призначена,
мозок туманиться
пристрастями ще не знаними,
тіло знеможене
млосним чеканням поранене,
серце тріпоче,
утіхам кохання не навчене.
Юний коханець-
чужинець з ворожого племені,
очі - листочки у ясеня,юністю зрошені,
сіють прозору блакитність,
. неначе волошки з вій,
дихання, руки, проміння і погляди сплетені.
Зорі цікаві, у сіру ранковість пірнаючи,
слухали пісню кохання -
творіння жіночості,
не розгадавши таїну,
приховану в ночі цій -
до материнства їй
подарувала весна ключі.
...Роки минули.
Зустрілись два вороги віч-на-віч
голубоокі. І схибила зброя у старості.
Юнка пришпорила,
ніби нічого не сталось. І
ніч.
