Вночі у неба колір чорносливу
і незвичайний запах новизни,
Можливо, небо ближче до весни,
але суцільно сніжне. І, на диво,
весняне свіжістю. Тим часом я
для іспиту з теорії буття
шукаю в небі магію Різдва,
і погляд стомлений Різдво шукає
і тане в мороці…А десь співає
ангельський хор рапсодію. Слова –
божественні. Тремтить орган. Лишень
акорди свіжостворених пісень
під подушкою. Лихо моє, лихо…
наспівую різдвяній зірці тихо;
хай Греція насниться нам. І Крит.
І Мальта, мабуть. (Вичерпна блакить
очей, але не моря.) Також небо.
І час від часу зірка уві сні
розкидає ледь видимі вогні.
Мільйон вогнів. Візьму її до себе,
де рук тепло і подиху тепло;
а з вулиці загляне через скло
різдвяний ангел. Теплий і білявий,
з волоссям, як духмяні літні трави.
Він прикладе долоні до Різдва
і свіжим снігом сказані слова
і роздуми очистить…Сіре, сиве,
втрачає небо колір чорносливу,
захоплюючись ранком. Тільки я,
забувши про теорію буття,
дивлюсь у бік, де ніч іще жива -
переживаю магію Різдва...
