ще з осені розлиті акварелі
де снігом пробивало небо-стелю
тоненьким дротиком затягнута ріка
ступити як стопити - крига ж нетривка
торкнутись раптом інею на шкірі
долонями щоб розтопилася у вірі
ствердла вода і в ній нічийні кроки...
і кучугури - білі лежибоки
холодні зливи і хрусткі обійми
де не додасть ніхто і не відійме
в кришталик часу вплавлений горіх
камінчик в душу чи солодкий гріх
і я лечу густим нечутним снігом
на прехресті всіх шляхів розбігу
усього сущого в мені і небуття
за що ти любиш так мене... життя?
