Спинилася від подиву печаль!
Попід горою скис нічний туман
І тільки ніч крізь лагідну вуаль
Шепнула про замолений обман:
Любив Її не ти. То лиш зима
Крижинками засипала навік.
Ще й наковтались спогадів слова
І втиснули сльозинку між повік...
Задуха розпирає, знов тремтить
До відчаю напнута тятива.
Здавалося б, отут ще тільки мить
Триватиме – а далі все дарма!
В очах бракує погляду – то знак,
Бо скресла на повіках сіра цвіль.
Ти знав, що все складеться саме так,
Стисни щелепи – це всього лиш біль.
Востаннє тріснув подих як дзвінок
І висох на губах кадильний дим.
Дірявить скроні терновий вінок,
А люди скажуть: "Згинув молодим..."
Прийдешні дні порепають чоло,
На очі кровопотом протечуть,
Посповідають з того, що було,
І догори трембітою гукнуть.
