і він промовив:
не бійся, брате, й не вагайся.
це не твоя вина і лиш моя провина,
у цьому винен я і знай, що справді винен.
тебе я розумію – це твоя робота
твоя робота - твій обов’язок святий
перед...
... вони ж чекають.
мені ж чекати нічого.
до того ж розумію – діти, жінка, теща
(хоч на моєму місці з радістю побачив би її)
прощаю все, прощаю всім!
тобі ж – у першу чергу.
навіть, дякую!
так, так! тобі, слова останні присвятивши,
благословлю…
одне бажання тільки виконай –
коли кісткова оболонка мозку
скотиться в корзину – прослідкуй,
щоб я не бачив світ
а світ – мене.
бо нащо мені бачити його,
коли на мене він не дивиться?
ти ж бачиш завжди, що вони жадають
(майже всі)
вони бажають дослідити скло моїх очей
і не гнітить тебе така картина?
радість ти приносиш їм!
як Сонце!
тим більше, очі сірі, а солома жовта – не пасує.
крім цього всього…
...
я пожартував.
простить не можу.
як же тут таких багато!
не можу відірвать обійм своїх.
та і не пускають далі більшість з нас.
ти десь на лівому плечі мене завжди шукай.
я не важкий тепер,
десь двадцять один грам, не більше – десь читав.
глухий від зойків і німий від сліз
кат плакав під рядном із вирізами для очей
і витирав сокиру снігом.
