на зимові квартири ніколи курінь не зміню,
бо на кухні в шість метрів від ватри не виживе блиск,
від ялинок тепло із прадавніх родовищ вогню
пірамідно не здійме у небо думок обеліск...
я не зможу шпалерно тулитися тут до стіни,
чи висіти у просторі неба як штора крива,
підбирать в телевізорі зорі каналів війни,
де на серці кулак антрацитову гниль розбива...
і чадіти від дружнього газу з комфорок брудних,
павутину торкати схололих ребер батарей,
і вмирати, закутавшись в клітчастий коц як в рудник,
видихати сто днів ще метанову смерть із грудей...
краще в гори піду - у полон смерекових газдинь,
занесе до колиби снігами у зворах мій слід:
тут залишусь і з лісом, і з небом - один на один,
щоб не чути як стогне від старості дивний цей світ.
