Забагато запитань таких, на кшталт «Чому?» й «Навіщо?»
Та відповіді на них ти не квапишся знайти,
Можна було б сказати тобі, що грішний,
Та ти зможеш взаємно відповісти.
Забагато заперечень таких, на кшталт «Не треба»,
Та все-одно мені не варто тебе клясти,
А легше полетіти в небо
І звідти кохання собі привести.
Забагато було фраз «Не хочу»,
Тому і зараз ти один,
А я до сих пір ангелам шепочу
І прошу Бога тобі пропасти.
Забагато було всього одразу:
І букети квітів, вечері на двох…
Ми не змогли зупинитись одразу
І тому сплели пропащий вінок.
Забагато було… Та що гріха таїти?
Мені добре жилось, та це не факт тобі радіти,
Бо все-одно я – існувала,
А інша тебе сильно кохала.
Забагато зараз снів темних,
В яких сум, невтіха, самота…
А я проходжу свій шлях буремний,
Я без нікого, я одна…
Забагато зараз мені грошей, слави, визнання…
Я цього більше не хочу!
Я волію, щоб забули моє ім’я.
Забагато… Всього багато,
А коли я була ще мала,
То навчала мене мати,
Що краще бути бідною, але з життям.
Забагато… Та що вже зміниш?
Хай вже буде так, вже так…
Забагато, та нічого нікуди не дінеш,
Забагато, але це моє життя…
