я прилітаю наче сніг
над зоряним світанком
везуть мене літа-таксі
у неповторний світ
оплачую рахунки всі
до краплі без останку
оплакую струмками сліз
пракорінь рідний свій
я прилітаю наче лист
багрянокрил додолу
цілую землю як вуста –
і падаю до ніг
обрусом осінь золота
чека мене додому
і довгожданна коляда
віншується в мені
я прилітаю ніби в сон
з майбутнього в минуле
де друзів теплий потиск рук
немов жива вода
вертає в дійсність із казок
що з часом не забулись
