Це таке забуття:
Ліс ранковий неначе сміється,
Закохався, мабуть, сам у себе.
Серед пралісу плине спокійний ручай.
Задивившись на воду, неначе б то сплю.
Бачу сни я про тебе, ліс закоханий,
Чорним нарцисом ти схиляєш гілки до води.
Чорний ліс засина від своєї краси,
Від гойдання гілок, що пливуть за водою.
Плине час, мляво линуть думки.
Засинаю і я від краси дивовижної лісу.
Сестри-німфи, і ви відійдіть в забуття.
Все в полоні краси зачарованої Нарціссу.
Та дзюркоче ручай, він жене ці навіяні чари.
Слухай голос його,
Слухай гімн швидкоплинного часу.
Це розбудить тебе, ти підеш за водою.
Забирайся з обіймів царя лісового.
