Завиває містраль, сипле дико піски,
Несподіваність душу тріпає.
Незнайомі мелодії, древні річки
Полірують міста проти раю.
Завиває містраль, де пустельний танок
Полохливо гарцюють бархани
І зникає за мить босоногий мій крок
Та мені ще зникати зарано.
Завиває містраль, думі звужена путь,
Крок міражно блукає в пустелі.
Шепчуть губи вітрів: «Не забудь! Не за-бу-дь!»
А кого? Не пригадують скелі.
Завиває містраль, теше камінь рудий –
Ті уламки летять мені в спину.
Тридцять першого дня розсікли буревій –
Чорним місяцем впали на стіни.
Завиває містраль, поміж Сцілл і Харибд
Беневесто летить в мертве місто
Я прямую туди, у пилюці століть,
Мабуть, є щось моє особисте!
Завиває містраль, мій подрібнює сон –
Він в досвітніх азаліях в’яне…
Асфоделі цвітуть, забуття – їх полон,
А містраль держить серце в обмані...
2о.о2.2оо4
