Із цього балкону тягнеться кладовище
Із запаленими щоночі новими серцями
Натрапляє мені на очі
Коли я виходжу курити вітер
А це мій співмешканець
Який щодня робить то само
В основному перемикає канали
Не затримуючись на жоднім із них
Довше десяти секунд
Ось цей склобетонний кит слугує будівлею
Бібліотеки із невидимими басейнами
Невловимими пахощами (чи не Атлантиди?)
Із дахом суцільних гребенів хвиль
Барвистих як нав’язливі сни Роршаха
Спричиняючи все нові комплекси
На задвірках лабораторій психоаналізу
Тепер-то замість видряпуватися д’горі
Я м’яко і міцно сідаю на 3-ій поверх книгарні
І безкоштовно читаю чорну збірку Свєтліцького
Він класний чувак киваю волоссям
Але збірка ця надто тонка як на 30 злотих
Прийду либонь дочитати завтра
А я відбуваюсь поміж всім тим
Що вміщує в себе праве і ліве
Подзвонюючи ключами до брам Банку Часу
Коли стає мені зовсім самотньо
Навмисне заблукую
І розпитуючи про напрямки вулиць
Мовами людей розмовляю з людьми
(Вгрузаючи в землю в’язку
Одноразовими своїми ногами)
Homo Poeticus
Він віддає перевагу маркам горілок із закінченням –off
Комп’ютерам покоління –on
Та освідченням в консерваторійних залах
І се ще не все
Він вилазить на дерево щоб бути ближче до Бога
Дістає з-за пазухи свій спортсигар
Не пручається своїм відчуванням
І випадає в прострацію
Наспівує пісеньку:
В сукенці ґринджинджовій
На коні ревучому гордому
До мене мчить по ріці
Моя добра любов
І язиком який розпускається в квітку
Злиже очі мої
У конверт
Пахне світлом
Коли далекі друзі близькі
Ніч застрягає під нігтями
У фламенко патефону й Led Zeppelin
Молочний туман
Огортає під фланеллю утіхи
Наче добрі часи
В магічному місті
Пропахлому світлом
Навстіж
