І це лиш початок...Сніги і відлиги...Синиці на кленах...
Пуста годівничка… Запалена свічка...Карафка зелена...
Вино наче віно… Вікно і пилюка… Обрус… Голуб’ята...
Між ними – німими,
Між нами – живими:
- Не спати, не спати.
Бо сніг заметелить, Уб’є - і постелить останню постелю.
Бо душі, обнявшись, як Каїн та Авель, зметнуться під стелю,
Бо тіло змаліле проштрикнуть і вила, і трави, і жито,
Це буде пізніше.
Напевно, не з нами.
І треба прожити
Усе від початку. Усе до дрібнички. До хеппі та енду.
Зварити пшениці, додати горіхів, присмачити медом,
Дрібненько розтерти мачинки прозорі – і все замішати,
Відмовити тости, закликати гостя до білої хати,
До бідного серця синицю тулити –
і гріти у пальцях
Це сонечко-груди, цей вишитий грудень, розп’ятий на п’яльцях -
І тканим обрусом простелеться доля, як біла дорога.
І ти у дорозі.
І ти на порозі.
І більше нікого.
