Грудневий туман, наче злодій,
покрав у будов шпичаки..
Ранкова безлюдна дорога -
неділя. Bcя Прага - імпресія мли.
І кроки, що міряють відстань,
мов час у клепсидрі віків,
відлунюють звільна, потиху.
Згасають нічні ліхтарі.
Зачинені брами, без світла вікна,
мов пащі тa очі химерних потвор,
застиглих у сивім дріманні... І звісно,
блукає дух Фауста тихим ще містом,
як Геніус Лоці - як той, що не спить...
Бруківка, бордюри... Вже сходи -
драбина, що в небо стирчить.
Щаблинки душі - підійматися знову
крізь темінь в очах - не злетіти б униз.
Назустріч двірник в помаранчевій майці, *
мов плямка вогню на тлі стін,
змітає відьмацько до неба пороги,
усмішка лукава, цигарка у роті шкварчить...
Раптом дзвін із костьолів, що зникли в тумані -
крил чайок і голубів - не полічить..
Оранжева майка ранковим сигналом -
маяк серед шторму століть?
Нарешті oпicля з півсотні сходинoк
й карабкання впертого вгору -
уже серед площі. Вслухання у порух
двигтіння землі і дзвіниць...
Глянеш –
хмара темнюща над містом
мов крилa грифoнa, летить -
та сіється злотом проміння
в засліплені очі палаців-домів -
каміння впивається блиском
вістря пущених стріл янголів.
I чезне імла, пiдіймається в небо.
Місто насправді - реальне? Містичне? -
Ніби під впливом сугестій
гіпнозів з ідеями-фікс
літаєш-блукаєш в уяві
по куполах, вежах, мостах і ріці...
