Геометрії тіл, що хочуть тебе
на пам’ять завчити
в кімнаті шостого поверху,
на ковдрі сіренькою плямою ледь проглядаються...
Змушують склом їх терти,
вбиваючи спогади вранішні,
сумним підсиханням канапки,
руками бабусі зготовані.
Не снідавши, вийти у місто,
хітливо-липкою білизною дражнячи,
шоферів та офіціантів,
ти мусиш маршрутом звичайним.
Вхопити нотатник і ножиці,
і кілька пігулок для тонусу,
подякувавши поцілунком,
позичити не забуваєш
в аптекаря ласого до твоїх стегон.
Дорогою згадуєш джази
й конвалії, даровані саксофоністом
з повіками ледве підплилими.
В сум’ятті м’якім і мурованім.
мрієш про нього,
сказавши неправду колишньому богові,
що капці щоранку шукає
під твоїм ліжком.
Й обридлому імператорові,
даруючи стогін фальшивий,
і м’язам могутнього Ареса,
тіло без бою віддавши, щоб швидше заснути,
і подрузі сльози,
змішавши хімічний екстракт і одвертість,
навмисне із пристрастю злизуєш з шиї.
Геометрії тіл, що хочуть тебе
на пам’ять завчити
в кімнаті шостого поверху
не відчувають хрипких вібрацій,
котрі линуть із тебе щомиті сильніше.
З удаваним спокоєм лами,
Ти йдеш і смієшся ходою
з шоферів і офіціантів,
які геть не вміють по нотах зіграти
твоє ім’я.
