Прости мені, великий Дант, зухвалі спроби
занотувати плин думок високим стилем
твоїх карбованих терцин - важкий той стилос,
що сховано в Равенні, як в утробі.
Але намарно - вірю я, що дух піїта
безсмертний, бо цілований зірками,
у легкім леті над поснулими віками
шукає вибраних і ставить тайні міти.
Сумлінно вчусь, гортаю сиві фоліанти.
Горять у присмерку століть вогні причальні.
Сотають Парки нить з лахміття й діамантів.
Вузлами - вірші - кораблі мої печальні.
