Час розбивається об сірі стіни,
Ніби кришталеві лебедята.
Я у цьому, мабуть, трохи винна –
Їй тепер нема кого стрічати.
Я, мабуть, вини цієї клаптик
Буду сотні років колисати
На колінах. А за нами вічність.
Очі тихі. Я не буду спати.
Очі вкрали ще шматок у вчора.
Очі зрадили мене і Бога,
Очі вірять снам. А з ними й мозок –
Я тебе не знала неживого.
Я тебе не знала неживого,
Я тебе не уявлю без руху.
Все залишив їй. Мені нічого.
Я не мала свекра і свекрухи,
Не чекала я дітей від тебе,
Сонце над тобою не стрічала,
Тільки якось дивно і відверто
Я тебе украла і кохала.
Час скотився ртуттю по волоссю,
Випари вини й вина вбивають.
Нам тоді згори сказали: Досить!
Про любов там, нагорі, не знають.
Кришталеві сині лебедята –
Двоє в шафі. А тебе немає –
Поспішив без мене помирати.
А вона мене навіть не знає.
