в повному місяці квапить молочна дорога
жевріє в серці частинка померлого літа
біль як собака на сіні вмостився надовго
й виє на світ і на місяць бо хочеться вити
гояться рани в осіннім говінні ранковім
серце опутане в травах цілющих довкола
пýстка лунá від років від любові від слова
ніби встромила ту вісь де причеплений полюс
білі знамена на древку осі та без бою
осінь здалася і зúму сестрицею кличе
в келії схимниці простір побілить габою
вкриє під ранок багряно-сумне попелие
мерзлими пальцями в білім молочнім світанні
вікна озер посріблить у крихкі візерунки
білою ватою снігом загоїть ті рани
що на розораних нивах виплакують лунко
