*
Вже Підзамче позаду.
Сірий потяг в’їжджає в Знесіння –
ув одвічне спасіння,
зелене чиєсь воскресіння...
**
Дерев’яні сидіння.
Чийсь матюк в’ївся в лак.
Спить бабуня навпроти, підмостивши кулак.
Помолившись від серця на добру дорогу
та курчат у картонці довіривши Богу.
І глухий, і німий –
розклада столик з крамом:
образки, гороскопи, календарик з Ван Даммом...
Хтось п’ять гривень простяг: – Осьде, нате!
Той ожив-стрепенувсь: – Щось бажаєте взяти?
І гугнявлять про повінь закарпатські цигани.
І канючать безбожно смагляві тирани:
«нє-нам-хлєба-не-трєба-ти гроши-хазяйка-давай».
Від потопу часів все шукають свій рай,
та ніяк не знайдуть. Погано, як видно, шукають...
З заробітків дядьки. Ріжуть хліб у руках
і гостинці везуть у бувалих торбах.
І, розливши гірку,
запивають оте своє «вдома».
На обличчях обвітрених –
спокій та втома.
***
І розмови гудуть:
– Я у сина була. Він у мене там в органах служить...
– А за дітьми невісточка ваша не тужить?..
– І по чому платили насіння, сусідко?
– Ось і вентиль купив, і трубу, і решітку. Фарби, правда, не брав...
– Депутат за совєтів, падлюка, накрав...
– На весілля збираємось, аж в обласний Миколаїв...
– Ви у Рудні зійдете, а звідти маршрутка – в Почаїв...
– Тілько стіни звести – це, Валєра, півділа...
– Перша дівка була у селі. Та за мене іти не хотіла...
****
Броди, Петрич, Верба, Радивилів, Красне...
Хтось зітхне, позіхне,
під колеса засне.
А вони, знай собі, про земну круговерть.
Про дорогу людську.
Про життя і про смерть.
