Пробач мені –
Вмерти немає снаги...
Боюсь самогубства, чекаю на фатум.
Пробач за мільярди пустих зайвих слів,
Пробач, я на щент розівчився кохати.
Пробач мені сльози,
Пробач мокру ніч,
Що різав на шмаття брехнею хмільною,
Спустошену душу, багаття сторіч,
Недопалків купу між мною й тобою...
Пробач, я жалію себе знов і знову:
Вигадую фарси для тебе...,
для всіх...
Пробач за одвічну стандартну розмову, –
Ти ж знаєш, слова це мій козир, мій гріх.
Пробач за пляшки, за молитву, за нерви,
за голого блазня, що стіни лизав,
за меланхолійність за викиди сперми,
готельних повій, легкодумний фрі лав...
Я хочу піти.
Я піду.
Не затримуй.
Я хочу летіти, мов вітер, навскач.
Ти житимеш в згадці моїй щохвилини,
А може частіше,
а може...
Пробач.....
