Засну поцілуночком теплим на твоїх вустах,
чи подихом тихим прощання на мить лиш засну,
тоді, як летітимеш містом-світанням, як птах,
із світу мого в світ, де я не живу...
Лиш може існую в думках невідчутно, як тінь,
і може в обіймах, які не мені віддаєш,
засну у очах твоїх тишею, сумом, як синь,
щоб їх цілувати, коли ти стомившись заснеш.
