Пальці ламав і витягував жили,
місяцю в очі вив.
Люди одне без одного жили б,
Тільки не я
й не Ви.
Це – задарма.
А зірки – по гривні:
щоб ні мені, ні Вам…
Вигнутий місяць до третіх півнів
Знову прийняв іслам.
Все на поталу татарам-ляхам –
Зоряно від знамен!
Небо, розтяте Солоним Шляхом,
заздалегідь німе.
Не сформувати в досвітніх книгах,
для покупців зірок,
передчуття про кохане лихо
Точно в Господень строк.
2.Долина Снів
Шукайте справжнього мене
в Долині Снів,
там де сузір’я „Все Мине...”
горить мені.
Де сиві літери хмарин,
як неживі,
щоночі падають згори
й лежать в траві.
Там Божих янголів політ,
і хід годин,
тече у дзеркалі землі,
як в склі води.
А із безодні глибини
встає межа,
що розділяє сум-і-сни,
любов-і-шал.
А ще ввижається Господь
посеред хмар
і в голубих очах Його –
завжди зима.
Від того холоду мене
кидає в жар.
бо я не знаю що мине –
любов чи шал.
3.Коли
Коли запалає обрiй
вогнями моєї втрати,
і зробиться так недобре,
що серцю не дати ради,
тодi через вiдчай ляже
вузенький мiсток спокути,
і розум менi накаже
про серце своє забути.
Коли пожене до сходу
чабан-мiсяченько зорi,
а з неба на власну вроду
задивиться в воду горе,
тоді через вінця мiста
поллється холодне сяйво,
й в коханнi не стане змiсту,
бо нiжнi стосунки – зайвi.
Коли, на минуле схожий,
мiй сум перемерзне в кригу,
а стомлений перехожий
зустрiне в провулку лихо,
тодi iз безоднi неба
попадають мертвi птахи,
а тi, хто забув про себе,
вiд себе ж зазнають краху.
Коли затвердiє в камiнь
єдина моя надiя,
щоб згадувати роками –
чого при життi хотiв я,
тодi, як убитих тiнi,
на схiдцi для злої змови,
зiйдуться пустi видiння –
про мене людськi розмови.
I стануть мастити в сажу
й ховати вiд свiтла лиця,
і кожен тодi розкаже
про мене якусь дурницю.
Та що б не казали люди –
нi вчора, а нi сьогоднi,
я – ж и т и м у!!
й жити буду –
як обраний птах Господнiй!
