Коли тон синьозубого вібро вже електрошоком
Пробирає від стерплих колін і до кінчиків пальців,
Тріснуть відстані поміж думками розстріляним кроком
І крізь вухо приглушено рипнуть, не змащені смальцем.
Під шалений екстрім прошепочу захланні молитви,
Що десь там на межі ультразвуку спресують зітхання
І воскреснуть у серці потовчені ритмом гонитви,
Поки місяць краєчком шукає нагоду торкання.
Коли спокій потомлений з неба зійде до кімнати
Я перейду на шепіт і буду ходити навшпиньки,
Щоб цей дім полюбив і залишився тут ночувати
І пароль не забув до моєї поштової скриньки.
Коли совість мовчить, що чекати мені від дисплея?
Несміливо замислилось тепло-холодне залізо...
Чи вполює розжарений Всесвіт комету Галлея
Поки спокій на небо почне пакувати валізи?
Коли тон синьозубого вібро згадає про мене
Доторкнуся до кнопки, що тепло-зелена на дотик,
Неприкаяно вип’ю віршований голос із жмені -
Він вогнем намалює усміхнене щастя навпроти.
Віднайду недомріяне слово тендітне і рідне,
Що наповнить Тобою порожнього серця ділянку.
А коли новий день надворі так невиспано зблідне,
Я напишу тобі повідомлення: Доброго ранку :)
